ДІЄТОТЕРАПІЯ ЯК ЗАСІБ РЕАБІЛІТАЦІЇ ТА ПРОФІЛАКТИКИ ВИНИКНЕННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ

ТЕМА: ДІЄТОТЕРАПІЯ ЯК ЗАСІБ РЕАБІЛІТАЦІЇ

ТА ПРОФІЛАКТИКИ ВИНИКНЕННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ

 

Енергетичні витрати і енергетична цінність їжі

На енергетику життєдіяльності організму людини впливають біологічні, екологічні і соціальні чинники.

Інтенсивність обміну енергії залежить від віку, статі і маси тіла. В онтогенезі уже у перші дні після народження основний обмін підвищується і у віці 1 року знаходиться на рівні 192-226кДж/кг (46-54ккал/кг) за добу. Максимальної величини він досягає до 1,5 року і складає 230-251кДж (55-60ккал/кг) на добу, потім повільно знижується. У період статевого дозрівання основний обмін збільшується, потім повторно знижується. У віці 20-40 років він відносно стабільний - у межах 96кДж/кг (23ккал/кг) за добу. Після 40 років (іноді і значно раніше) активність окисних процесів в організмі знижується, особливо різко у людей, котрі не приділяють уваги фізичній активності.

Вікові зміни енергетичного обміну у дорослих відбуваються внаслідок зниження інтенсивності життєвих відправлень організму - гіпобіозу. Середня енергетична потреба чоловіків і жінок у віці 20-39 років практично не змінюється; у віці 40-59 років у перерахунку на кілограм маси тіла знижується за кожне десятиліття на 5%, з 60 років - на 10%.

Статеві відмінності в основному обміні енергії проявляються вже у грудному віці: у хлопчиків він вищий. До 8 років ці відмінності досягають 6%, а до 12 років – 10-12%. У пубертатний період активність окисних процесів у організмі дівчаток вища, але в міру статевого дозрівання хлопчиків дівчатка знову виявляються на другому місці. У дорослих у всі періоди життя основний обмін у чоловіків вищий на 5-10%. До старості статеві відмінності основного обміну згладжуються і звичайно не перевищують 3%. У жінок основний обмін менш стабільний: він змінюється у період вагітності та годування груддю, а також коливається протягом менструального циклу.

З інших біологічних чинників на енергетику життєдіяльності організму справляє вплив маса тіла. Розрахунки під час визначення середніх фізіологічних норм харчування звичайно роблять на стандартну масу тіла, яка залежить від зросту, окружності грудної клітки, віку і статі. Середня величина споживання енергії для різних груп дорослого населення розрахована виходячи із середньої ідеальної маси тіла 70кг для чоловіка і 60кг для жінки.

Із великої кількості екологічних чинників, що впливають на енергетику життєдіяльності організму, найважливішими є кліматичні особливості зони проживання.

Енергетичні потреби людини у районах північної зони на 10-15% вищі, а у районах південної зони - на 5% нижчі, ніж у центральних районах.

Головним і вирішальним чинником, від якого залежить величина добових енергетичних витрат, є м'язова діяльність (фізична робота, спорт тощо). Дуже інтенсивна м'язова діяльність (заняття спортом) може підвищити обмін речовин у 10 і більше разів.

Розумова діяльність мало впливає на підвищення енергетичного обміну; під час неї посилюються головним чином пластична і біорегуляторна функції їжі. У зв'язку з цим підвищується значення принципу збалансованості раціону харчування незамінними біологічно активними речовинами. Неадекватне харчування, у разі якого енергетична цінність добового харчового раціону не покриває витрати енергії протягом доби, зумовлює виникнення негативного енергетичного балансу, що спричинює мобілізацію всіх ресурсів організму на максимальну продукцію енергії для покриття енергетичного дефіциту. У цьому разі всі харчові речовини, у тому числі білок, використовуються як джерела енергії.

Згідно з сучасними уявленнями, негативний енергетичний баланс має розглядатися як єдиний комплекс БЕН. У формуванні важких захворювань, як аліментарна дистрофія, маразм, основну роль відіграє саме БЕН. Не менш серйозні негативні наслідки спричинює виражений позитивний енергетичний баланс, коли тривалий час енергетична цінність харчового раціону значно перевищує витрати енергії, що виробляється.

Надмірна маса тіла, ожиріння, атеросклероз, гіпертонічна хвороба тощо розвиваються і прогресують на тлі тривалого позитивного енергетичного балансу. Таким чином, як негативний, так і різко виражений позитивний енергетичний баланс несприятливо впливають на стан організму, призводячи до суттєвих порушень обміну, функціональних і морфологічних змін різних його систем. Нормальні фізіологічні умови створюються у разі енергетичної рівноваги, тобто у разі відповідності надходження і витрати енергії протягом доби.

Енергетичні витрати можна розділити на:

1)  нерегульовані волею людини

2)  регульовані витрати енергії.

Енерговитрати і енергетичну цінність (енергоцінність, калорійність) їжі раніше виражали у кілокалоріях (ккал), а нині - у кілоджоулях (кДж).

1 ккал = 4,184 кДж; 1000 ккал = 4184 кДж.

До нерегульованих видів енергетичних витрат належать витрати енергії на основний обмін і на специфічно-динамічну дію їжі.

Енергія, що витрачається на основний обмін, на підтримання на необхідному за даних умов рівні функцій життєзабезпечуючих систем організму - сталості роботи серця і кровозабезпечення, функції дихання і роботи легень, екскреторної функції і роботи нирок, секреторної функції і роботи ендокринних систем, підтримання сталості температури тіла, забезпечення необхідного м'язового тонусу та інших постійних функцій. Величину енергії основного обміну визначають натще (останній прийом їжі за 14-16 год до дослідження) у стані м'язового і нервового спокою (лежачи у зручному положенні) за комфортної температури повітря (20°С).

Енергія основного обміну кожної людини індивідуальна і у той же час досить постійна: у дорослих чоловіків із середньою масою тіла 70кг вона складає біля 7112,8кДж (1700ккал), у молодих жінок із середньою масою тіла 60кг - біля 5857,6кДж (1400ккал) за добу. Орієнтовно у разі середніх умов (середній вік, середня маса тощо) можна прийняти величину енергії основного обміну, що дорівнює 4,184кДж (1ккал) на 1кг маси тіла за 1 год. Величину основного обміну можна визначити спеціальним дослідженням або за спеціальними формулами і таблицями (Гарріса, Бенедикта тощо).

Специфічно-динамічна дія (СДД) харчових речовин пов'язана, мабуть, із посиленням окисних процесів, необхідних для перетворення харчових речовин в організмі, тому прийом їжі супроводжується підвищенням основного обміну, (у разі змішаного харчування на 10-15% за добу). Під час розрахунку витрати енергії необхідно до прийнятої величини основного обміну (для чоловіків 7112,8кДж; для жінок 5857,6кДж) додати 10% на витрати енергії, зумовленої специфічно-динамічною дією харчових речовин. Останні мають різну здатність підвищувати основний обмін: прийом білків підвищує основний обмін на 30-40%. прийом жирів - на 4-14%, прийом вуглеводів - на 4-7%.

Витрати енергії, що регулюються, включають витрату енергії на трудову діяльність, побутову поведінку, домашню роботу, заняття спортом тощо. Усі витрати енергії залежать від умов і волі людини і можуть збільшуватися або зменшуватися до значних меж.

Величина витрати енергії для виконання виробничих процесів (трудової діяльності) визначається об'ємом і характером м'язової фізичної роботи. Чим більше виробничий процес насичений ручною роботою, що потребує фізичних зусиль, тим вищі витрати енергії. Для визначення величин енергетичних витрат різних професійних груп вирішальне значення має обсяг фізичної роботи, що застосовується у даному виді праці.

Джерелом енергії для організму людини є їжа. Із усіх поживних речовин, що містяться у їжі, основними джерелами енергії є вуглеводи і жири. Особливо важливі в енергетичному відношенні вуглеводи, оскільки вони легше за інші харчові речовини зазнають перетворень із звільненням відповідної кількості енергії.

Енергетична цінність добового раціону більше ніж наполовину (54-56%) повинна бути забезпечена за рахунок вуглеводів.

Жири є найбільш концентрованим джерелом енергії - під час їх згоряння виділяється більше ніж у два рази енергії ніж під час згоряння такої самої кількості вуглеводів. У добовому раціоні загальний вміст жирів має складати приблизно 30% загальної енергетичної цінності.

Роль білків у енергетичному відношенні незначна (11-13%), бо вони в основному використовуються для пластичних потреб організму.

Рослинні продукти (хлібобулочні, макаронні і круп'яні вироби, овочі, фрукти тощо) повинні складати біля ²/₃ енергетичної цінності добового раціону, а тваринні (м'ясо-рибні, молочні, яєчні тощо) - ¹/₃.

Усі продукти харчування як джерела енергії умовно можуть бути поділені на 5 груп:

І група – енергетична цінність 100г продуктів дуже велика – 1464кДж, або 350ккал, і більше (більше ніж 25 найменувань продуктів – жир і жирові продукти, цукор і кондитерські вироби, жирні сорти м'яса тощо);

II група – енергетична цінність велика – 836-1460кДж, або 200-349ккал (більше ніж 30 найменувань продуктів - хлібобулочні вироби, макарони, крупи, молочні продукти 20% жирності, м'ясо і м'ясні продукти, риба і рибопродукти тощо);

III група – енергетична цінність помірна – 209-833кДж, або 50-199ккал (більше ніж 40 найменувань продуктів - молочні продукти, птиця і риба нежирні, яйця, овочі, фрукти тощо);

IV група – енергетична цінність мала – 125-205кДж, або 30-49ккал (більше ніж 25 найменувань продуктів – кефір і кисле молоко нежирні, буряки,  морква, фрукти і ягоди несолодкі, дині, кавуни, цитрусові тощо);

V група - енергетична цінність дуже низька – менше ніж 125кДж, або 30ккал (більше ніж 10 найменувань продуктів - капуста, гарбуз, ріпа, кабачки, огірки, салати, сік томатний, клюква тощо).

Норми харчування дорослого працездатного населення залежно від статі диференційовані на 4 групи фізичної активності:

І група - зайняті переважно розумовою працею, дуже легка фізична активність, коефіцієнт фізичної активності (КФА) – 1,4 (наукові працівники, студенти гуманітарних спеціальностей, оператори ЕВМ, контролери, педагоги, диспетчери, робітники пультів управління тощо);

II група - зайняті легкою працею, легка фізична активність, КФА – 1,6 (водії трамваїв, тролейбусів, працівники конвеєрів, вагарі, пакувальники, швейники, працівники радіоелектронної промисловості, агрономи, медсестри, санітарки, працівники зв'язку, сфери обслуговування, продавці промтоварів тощо);

III група - зайняті працею середньої важкості, середня фізична активність, КФА – 1,9 (слюсарі, наладчики, настроювачі, верстатники, бурильники, водії екскаваторів і бульдозерів, водії автобусів, лікарі-хірурги, текстильники, взуттьовики, залізничники, водії вугільних комбайнів, продавці продтоварів, водники, апаратники, металурги-доменщики, працівники хімзаводів тощо);

IV група – зайняті важкою фізичною працею, висока фізична активність, КФА - 2,2 для жінок і 2,3 для чоловіків (будівельні робітники, помічники бурильників, прохідники, бавовнярі, основна маса сільськогосподарських робітників і механізаторів, доярки, овочівники, деревообробники, металурги і ливарники тощо).

Кожна група дорослого населення розділена у свою чергу на 3 вікові категорії: 18-29 років, 30-39 років і 40-59 років.

Таблиця 1

Рекомендована потреба в енергії дорослого працездатного населення відповідно до груп інтенсивності праці (фізичної активності)

Група інтенсивності праці (фізичної активності)	Вікова група (роки)	Чоловіки		Жінки
		кДж	ккал	кДж	ккал
І	18-29	10251	2450	8368	2000
	30-39	9623	2300	7950	1900
	40-59	8786	2100	7531	1800
ІІ	18-29	11 715	2800	9204	2200
	30-39	11 088	2650	8996	2150
	40-59	10460	2500	8786	2100
ІІІ	18-29	13807	3300	10878	2600
	30-39	13 180	3150	10669	2550
	40-59	12343	2950	10460	2550
ІV	18-29	16380	3900	12761	3050
	30-39	15540	3700	12390	2950
	40-59	14700	3500	11 924	2850

Харчування і здоров’я

Поряд з науково-обгрунтованими теоріями поширені різноманітні рекомендації щодо харчування, які часто не відповідають раціональним принципам. Налічується близько 700 різноманітних дієт для схуднення та лікування від різних захворювань, що в середньому набули популярності та забулися протягом 5 років.

Звичайно, на цьому тлі виділяються нетрадиційні види харчування, які хоч і вкладаються в рамки сучасних наукових парадигм в повній мірі, проте оздоровчий сенс яких підтверджений часом і досвідом людства (вегетаріанство, харчування йогів та макробіотиків та ін.). Безумовно, що вони заслуговують на увагу спеціалістів в галузі фізичної реабілітації та фізичної культури.

Прямо (етіологічно) або непрямо (опосередковано) із проблемою «харчування і хвороби» пов'язані 5 основних груп захворювань:

- первинні (екзогенні) хвороби недостатнього або надлишкового харчування - аліментарні захворювання;

- вторинні (ендогенні) хвороби недостатнього або надлишкового харчування;

- захворювання з аліментарними чинниками ризику розвитку патології;

- захворювання, зумовлені харчовою непереносністю;

- захворювання з аліментарними чинниками передачі збудника хвороби.

.1 Аліментарні чинники формування здоров’я

Оскільки обмін речовин і енергії є визначальною ознакою живих істот, харчування на протязі всього існування людини було найбільш важливим фактором середовища, який обумовлював стан її здоров’я.

Роль харчування в збереженні та зміцненні здоров’я людини визначається наступним:

1. Збереження росту та розвитку молодого покоління.

2. Формування високого рівня здоров’я.

3. Відновлення працездатності.

4. Збільшення тривалості життя.

5. Захист організму людини від негативного впливу навколишнього середовища.

6. Профілактика аліментарних захворювань.

7. Прискорення видужання і профілактика рецидивів захворювань.

Як відомо, здоров’я людини приблизно на 50% залежить від його способу життя, важливою ознакою якого є раціональне харчування. Навпаки, неправильне харчування вважається основною причиною 30-40% усієї неінфекційної захворюваності.

В процесі еволюції в результаті різних соціально-економічних причин змінились як умови праці людини, так і характер його харчування. Відповідно, значно зросла кількість людей, що страждають від ожиріння і пов’язаних з ним неінфекційних захворювань (атеросклероз, гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, цукровий діабет, подагра та ін.).

В свою чергу, недостатнє в кількісному і якісному відношенні харчування призводить до розвитку гіповітамінозів, гіпомікроелементозів, синдрому білково-енергетичної недостатності та ін.

Аліментарні захворювання

Їх причинно-патогенетичною основою є неадекватне (недостатнє або надмірне) фізіологічним потребам організму споживання незамінних харчових речовин і (або) джерел енергії, а саме - порушення головних принципів раціонального харчування. Аліментарні захворювання можна попередити або вилікувати тільки шляхом кількісних і якісних змін харчування.

На відміну від інших захворювань, пов'язаних з харчуванням, аліментарні захворювання безпосередньо (етіологічно) зумовлені характером харчування. Так, глибокий і тривалий дефіцит аскорбінової кислоти (вітаміну С) у харчуванні є етіологічним чинником цинги, нормальний її рівень є профілактичним, а високий - лікувальним чинником цинги. Однак на розвиток аліментарних захворювань впливають також вік, характер праці, попереднього харчування, інфекції тощо.

Аліментарні захворювання в основному виникають внаслідок тривалих порушень харчування, хоч можливі і гострі випадки: надмірне споживання вітамінів А і D спричиняє гострий гіпервітаміноз.

Залежно від ступеня і тривалості відхилень від адекватного потребам організму споживання необхідних для життєдіяльності нутрієнтів і (або) енергії виділяють 2 основні стадії розладів харчування організму: 1) суміжну (доклінічну, латентну) і 2) маніфестну, де яскраво виражені специфічні клінічні прояви хвороби і синдромів недостатнього чи надлишкового харчування. Характерними прикладами вказаних стадій є надлишкова маса тіла і ожиріння, латентний дефіцит заліза і залізодефіцитна анемія, гіповітамінози і авітамінози.

Серед хронічних захворювань, поширених у світі, аліментарна патологія посідає провідне місце - нею уражені сотні мільйонів людей. Найбільше значення за глобальною поширеністю і впливом на здоров'я і тривалість життя мають білково-енергетична і білкова недостатність, залізодефіцитні анемії, ендемічний зоб, авітамінози, особливо рахіт і ерофтальмія, ожиріння.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), на земній кулі більш ніж 800 млн чоловік хронічно не доїдають і мають той або інший ступінь білково-енергетичної або білкової недостатності, біля 1500млн. осіб страждають на залізодефіцитну анемію, майже у 250млн. чоловік виявлений ендемічний зоб, а біля 20млн. мають церебральні порушення, у тому числі кретинізм, спричинені дефіцитом йоду у харчуванні. У зв'язку з недостатністю вітаміну А у їжі більш ніж 13млн. дітей уражені ксерофтальмією і щорічно майже 0,5млн. з них частково або повністю утрачають зір.

Бiльше половини жiнок у вiцi 45-75 рокiв страждають вiд остеопорозу, який у значнiй мiрi зумовлений дефiцитом кальцiю в органiзмi.

Експерти ВООЗ відзначають, що недостатнє харчування і голод залишаються найважливішими економічними і медико-соціальними проблемами у багатьох частинах світу. Полярною проблемою є енергетичне надмірне харчування і пов'язане з ним аліментарне ожиріння, на яке страждають у промислово розвинутих країнах 20-25% дорослих і 5-10% дітей.

3 Вторинні хвороби недостатнього і надмірного харчування

Вторинні розлади харчування організму зумовлені ендогенними причинами - захворюваннями різних органів і систем, що призводять до порушення засвоєння їжі, посилення катаболізму і витрат харчових речовин. Це спричинює моно- або полінутрієнтний дисбаланс, аж до клінічно виражених вторинних хвороб і синдромів недостатнього харчування.

Вторинні розлади харчування звичайно виникають у разі захворювань органів травлення з явищами порушення травлення (мальдигестія) і всмоктування нутрієнтів (мальабсорбція).

Полінутрієнтна недостатність, зокрема вторинна БЕН, розвивається внаслідок багатьох інфекційних, онкологічних, хірургічних та інших захворювань. Вторинні (ендогенні) гіпо- і авітамінози виникають унаслідок різних захворювань, навіть у разі фізіологічно достатнього споживання з їжею вітамінів, на відміну від первинних, зумовлених дефіцитом вітамінів у харчуванні. Наприклад, патогенез вторинного рахіту залежить від порушень на різних етапах засвоєння вітаміну D, котрі спричинені конкретним захворюванням печінки, нирок, тонкої кишки, обструкцією жовчовивідних шляхів тощо. Так, у разі патології печінки або нирок погіршується утворення активних форм вітаміну D. Захворювання травної системи частіше спричинюють вторинну полівітамінну недостатність, хоч можливий виражений дефіцит одного із вітамінів.

Природжені авітамінози, які частіше спостерігаються у дітей, розвиваються у разі нормального споживання з їжею відповідних вітамінів. Якщо блокуються всі функції якого-небудь вітаміну, клініка захворювання повністю подібна до аліментарного авітамінозу, якщо ж випадає частина специфічних функцій, клінічні прояви будуть відрізнятися. У ряді випадків хворобу вдається повністю або частково коригувати шляхом введення відповідних вітамінів у дозах, що перевищують фізіологічну потребу в 100-1000 раз. У багатьох промислово розвинутих країнах природжені авітамінози є більш серйозною проблемою охорони здоров'я, ніж аліментарні.

Вторинна недостатність стосується не тільки вітамінів, але і мінеральних речовин. Наприклад, вторинні залізодефіцитні стани, включаючи анемію, виникають внаслідок крововтрат або порушення засвоєння заліза у разі деяких захворювань (первинні - внаслідок недостатнього споживання з їжею заліза).

Слід відзначити, що вторинними бувають не тільки хвороби недостатнього, але і надмірного харчування. Наприклад, вторинне (симптоматичне) ожиріння зумовлене церебральними, гіпоталамічними та ендокринними розладами.

Вторинні розлади харчування організму також можуть виникати внаслідок фармакотерапії різних захворювань. Ліки можуть пригнічувати або посилювати апетит і відповідно зменшувати або збільшувати споживання їжі, викликати явища мальдигестії і мальабсорбції, змінювати метаболізм нутрієнтів або збільшувати їх виведення із організму.

Крім того, антибіотики і сульфаніламідні препарати можуть спричинити дисбактеріоз кишок, який супроводжується зменшенням утворення деяких вітамінів.

Захворювання з аліментарними чинниками ризику розвитку патології

Досконалість регулюючих систем організму не абсолютна, тому будь-яка формула збалансованого харчування не може бути однаково адекватною для всіх процесів життєдіяльності навіть здорових людей. Це положення набуває особливого значення під час вирішення питань аліментарної профілактики різних захворювань: склад нутрієнтів, корисний для попередження розвитку однієї патології, може бути некорисним для іншої і навіть несприятливим для третьої.

Важливу роль відіграють індивідуальні генетичні особливості метаболізму і функції органів і систем. Наприклад, у разі споживання великої кількості насичених жирів або холестерину в одних людей ліпідний обмін суттєво не змінюється, тоді як у інших він порушується навіть у разі меншого їх споживання.

Один і той самий нутрієнт спричинює індивідуальні метаболічні реакції організму, які доповнюються фізіологічними чинниками: віком, статтю, фізичною активністю тощо. У разі розвитку певної патології ці явища ускладнюються. У разі атеросклерозу спостерігаються кілька типів порушень ліпідного обміну, аліментарна профілактика яких потребує різних підходів до нутрієнтного складу харчування.

Як приклад наведемо ІХС, яка у більшості випадків зумовлена атеросклерозом коронарних артерій. Нині виділяють 7 головних чинників ризику ІХС: вік (чоловіки віком понад 45 років, жінки віком понад 55 років); наявність передчасної ІХС у родичів першого покоління; порушення ліпідного обміну - різні типи дисліпопротеїдемій; паління; артеріальна гіпертензія; цукровий діабет; гіподинамія.

Значення аліментарних чинників простежується відносно 3 із них: порушення ліпідного обміну, артеріальна гіпертензія і цукровий діабет.

Аліментарна профілактика масових неінфекційних захворювань включає 2 підходи: популяційний - спрямований на все населення у цілому; профілактичний - спрямований на групи високого ризику, на людей, у яких виявлені цілком певні чинники ризику розвитку захворювань. Основою популяційного підходу є раціональне харчування, основою підходу до груп високого ризику - ті або інші обґрунтовані зміни харчування з метою згладити вплив аліментарних чинників ризику розвитку патології.

Захворювання, зумовлені харчовою непереносністю

Харчова непереносність – це патологічні реакції, зумовлені індивідуальними особливостями реакції організму деяких людей на ті або інші харчові продукти, які для більшості людей є нешкідливою складовою частиною їжі.

Непереносність їжі проявляється у вигляді різних за етіологією і патогенезом хвороб або синдромів.

Клінічні симптоми харчової непереносності різноманітні: від різного ступеня вираженості шкірних, шлунково-кишкових, респіраторних та інших проявів до рідкого, але загрозливого для життя анафілактичного шоку.

Сьогодні прийнято виділяти 4 основні групи хвороб і синдромів харчової непереносності: істинна харчова алергія; харчова псевдоалергія; харчова ідіосинкразія у разі кишкової ферментопатії; психогенна непереносність їжі.

Істинна харчова алергія - в її основі лежать імунологічні механізми розвитку патології, індивідуальні імуноконфліктні реакції на окремі білкові компоненти їжі, нешкідливі для більшості людей.

Харчова алергія належить до атонічних (спадково схильних до алергії) хвороб і зумовлена здатністю організму відповідати на харчові антигени утворенням антитіл - реагінів.

Розвиток харчової алергії має 3 стадії: імунологічну; патохімічну - утворення біологічно активних медіаторів, зокрема гістаміну, у разі поєднання антигенів з антитілами; клінічну - наслідок патогенної дії утворених медіаторів на клітини, тканини і органи.

Той або інший ступінь антигенності мають практично усі харчові продукти, включаючи цукор і кухонну сіль. Найчастіше істинну харчову алергію спричиняють яйця, коров'яче молоко, риба, ракоподібні, горіхи, цитрусові, полуниці, дині, томати, мед, шоколад. Рідше - гречка, пшениця та інші злакові, бобові, м'ясо тварин, цибуля, селера, різні види капусти, гірчиця. Крім того, алергічну реакцію спричиняє не тільки сам продукт, але й інші продукти, до складу яких він входить (наприклад, яйця у складі печива, кексів, морозива: молоко або горіхи, що входять до складу шоколаду). Це має велике значення для обгрунтування елімінаційних дієт, які виключають усі продукти, котрі містять компоненти, що спричиняють у хворого алергію.

Харчова псевдоалергія - патологічний процес, клінічне подібний до харчової алергії, але який не має першої, імунологічної, стадії розвитку - реакції алергену з антитілом. Останні 2 стадії (патохімічна - утвоення медіаторів, перш за все гістаміну, і клінічна) у разі псевдоалергії та істинної алергії співпадають.

Псевдоалергія часто лежить в основі індивідуальної непереносності їжі. Вважається, що на 1 випадок харчової алергії припадає до 8 псевдоалергій, причому розвиток її спричиняють як компоненти різних продуктів, так і харчові добавки (барвники, консерванти тощо). Однак псевдоалергічна реакція на харчові добавки зустрічається рідко - в європейських країнах у 0,2% населення.

У патогенезі псевдоалергії беруть участь різні механізми, але частіше - гістаміновий. Його суть полягає у тому, що у біологічних рідинах збільшується концентрація гістаміну, який справляє патогенну дію на клітини-мішені. Збільшення концентрації гістаміну може йти кількома шляхами, але в основному за рахунок прямої дії компонентів харчових продуктів на тканинні базофіли і наступної гістамінліберації. Гістамінзвільняючі властивості мають риба, яєчний білок, полуниці, редиска, сира капуста тощо. Крім того, у сирі, вині, рибі, шоколаді, квашеній капусті, шпинаті, томатах міститься багато гістаміну та інших амінів. У разі порушень проникності слизової оболонки кишок або індивідуально недостатньої інактивації гістаміну, що надходить з їжею, та інших амінів може виникати харчова псевдоалергія.

Харчова ідіосинкразія зумовлена кишковими ферментопатіями - природженим або набутим дефіцитом травних ферментів, наслідком чого є непереносність деяких продуктів.

Найчастіше спостерігається клінічний синдром непереносності молока, що виникає у зв'язку з дефіцитом у тонкій кишці ферменту лактази, який розщеплює лактозу (молочний цукор) на глюкозу і галактозу. У більшості тварин після закінчення годування молоком припиняється синтез лактази, оскільки у подальшому житті вони молока не вживають. Тільки у деяких дорослих тварин зберігається здатність утилізувати молоко, яке вони одержують з рук людини (кішки, щурі, їжаки, свині тощо). У людини подібного автоматичного відключення синтезу лактази у межах усієї популяції не відбувається, тому вона може використовувати в їжу молоко протягом усього життя. У різних народів дефіцит лактази зустрічається з різною частотою, найрідше - серед популяцій з високим споживанням молока і молочних продуктів протягом попередніх століть (у народів, предки яких займалися скотарством). Ці дані лягли в основу культурно-історичної теорії походження дефіциту лактази у дорослих людей різних народів із стійкою спадковою передачею гена, який відповідає за синтез лактази. У кисломолочних продуктах лактози менше, ніж у молоці, оскільки під час звурджування молока з частини лактози утворюється молочна кислота. Тому деякі люди з ідіосинкразією до молока переносять кисломолочні продукти.

Значно рідше зустрічається синдром непєреносності цукру і продуктів, що містять його, через дефіцит ферменту сахарази. Це відноситься і до непєреносності грибів у зв'язку з дефіцитом трегалази, яка розщеплює дисахарид грибів трегалозу на глюкозу.

Важким перебігом відзначається глютенова хвороба (целіакія), зумовлена непереносністю усіх продуктів із пшениці, жита, вівса і ячменю. У цих злаках міститься білок глютен, до складу якого входить гліадин. У разі генетичного дефекту синтезу кишкового ферменту гліадинамідази гліадин не розщеплюється і діє як токсин і антиген на слизову оболонку тонкої кишки. У разі целіакії порушені перетравлювання їжі і всмоктування майже усіх нутрієнтів, унаслідок чого виникають різко виражені, особливо у дітей, вторинні розлади харчування організму. Хворі на целіакію переносять продукти з рису, кукурудзи, гречки, сої, саго.

Психогенна харчова непереносність зустрічається досить часто і характеризується різноманітними скаргами хворих, до того ж усі болісні відчуття вони пов'язують із «харчовою алергією» від споживання певних продуктів. Після їх виключення із харчування настає на короткий час поліпшення, потім іде рецидив, оскільки хворий починає шукати наступний «харчовий алерген» і звичайно його знаходить. Харчування хворих стає усе біднішим, іноді складається з 2-3 продуктів. Лікування таких хворих надто складне і потребує втручання психотерапевта або психіатра.

До психогенного (точніше - психологічного) типу непєреносності їжі відносять і клінічні реакції з боку травної системи на продукти, які за національними традиціями даної країни (м'ясо зміїв, ящірки, собаки тощо), релігійними приписами (свинина у мусульман, яловичина у індуїстів тощо) або індивідуальними звичками не вживають. Непереносність не виникає, якщо даний продукт не був розпізнаний під час або після їжі. Це відрізняє психогенну харчову непереносність від харчової алергії, псевдоалергії та ідіосинкразії разі кишкової ферментопатії.

Нервова анорексія - самостійне захворювання, котре виникає переважно у дівчат і належить до суміжних психічних розладів. Захворювання виражається свідомим і стійким прагненням до схуднення у зв'язку з хворобливим переконанням у «потворній» повноті усього тіла і окремих його частин. Захворювання зумовлене дисморфоманією - патологічними думками про уявний або надмірно перебільшений недолік власної зовнішності. Хвора уперто прагне виправити цей «недолік» шляхом різкого обмеження харчування, голодування, прийому проносного тощо. Цю хворобу не слід плутати з природним бажанням психічно здорових осіб позбавитися зайвої маси тіла адекватними методами, тим більше що основна частина хворих на нервову анорексію мають нормальну вихідну масу тіла. Термін «нервова анорексія» не повністю відповідає суті захворювання, оскільки апетит у хворих звичайно збережений, а іноді і підвищений, аж до булімії. Лікування нервової анорексії спрямоване як на хворобу у цілому (психотерапія, гіпноз, психотронні ліки), так і на ліквідацію (дієтотерапія) вторинних за суттю виникнення важких розладів харчування організму - перш за все БЕН.

Захворювання з аліментарними чинниками передачі збудника хвороби

З харчуванням пов'язана велика група захворювань, у разі яких харчові продукти включаються у механізм передачі збудника хвороби - етіологічного чинника - та мають епідеміологічне значення.

Аліментарним шляхом передаються усі класи і групи збудників інфекційних і паразитарних захворювань (антропонозних, антропозоонозних і зоонозних), починаючи від вірусів і закінчуючи гельмінтами, причому зараженими можуть бути усі без винятку продукти харчування на будь-якій стадії їх просування від місця одержання до споживання. Шляхи проникнення самого збудника хвороби у харчові продукти різноманітні: безпосереднє зараження від джерел інфекції (хворих людей або тварин, а також носіїв), від інфікованих об'єктів навколишнього середовища, що дотикаються до продуктів (грунт, вода, предмети побуту, мухи тощо), повітряно-крапельним і повітряно-пиловим шляхом. Перелік основних інфекційних і паразитарних захворювань у разі яких заражені продукти харчування можуть бути джерелом передачі збудника хвороби, наведено нижче.

Проблема зв'язку харчування з інфекційними і паразитарними захворюваннями не вичерпується «транспортною» роллю їжі у передачі збудника хвороби, хоч вона є головною для цієї групи захворювань.З одного боку, вихідні розлади харчування організму порушують імунний статус і функції органів і систем, що створює сприятливі умови для розвитку низки інфекцій та інвазій, а також сприяє їх більш важкому перебігу. Найбільше значення мають білкова недостатність і БЕН, гіпо- та авітамінози, залізодефіцитні стани та ендемічний зоб, для яких характерний той або інший ступінь імунодепресії. Наслідком глибоких первинних розладів харчування організму є так званий аліментарний СНІП (синдром набутого імунодефіциту).

З іншого боку, багато гострих і хронічних захворювань, а також гельмінтози спричиняють розлади харчування організму і вторинні хвороби недостатнього харчування. Це пояснюється комплексом чинників, кожний із яких може переважати під час конкретної інфекційної або паразитарної патології: підвищенням інтенсивності обміну речовин і катаболізму нутрієнтів, погіршенням перетравлювання їжі і всмоктування із кишок нутрієнтів, їх втратами під час проносу і блювання, зниженням апетиту аж до анорексії, що призводить до різкого зменшення прийому їжі, значним поглинанням білків, вітамінів та інших нутрієнтів деякими гельмінтами, що пов'язано із способами їх харчування в організмі людини тощо.

Із харчуванням пов'язані не тільки багато інфекційних і паразитарних захворювань. Доведено, що головним чином з їжею надходять в організм людини небезпечні ксенобіотики, здатні спричиняти гострі і хронічні захворювання.

ПРЕВЕНТИВНЕ ХАРЧУВАННЯ ПРИ РИЗИКУ ДЕЯКИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

У наш час суттєво змінились умови праці та побуту людей, що призводить до частого виникнення захворювань внаслідок нераціонального харчування та гіподинамії. Такі захворювання особливо поширені серед населення економічно розвинутих країн. Серед них ведуче місце посідає ожиріння, яке називають хворобою XX століття. Усе частіше спостерігаються такі захворювання, як ішемічна хвороба серця та атеросклероз, цукровий діабет, жовчно-кам'яма хвороба, що розвиваються на грунті ожиріння та ускладнюють його перебіг.

Ожиріння

Ожиріння - це хвороба, що пов'язана з надмірним накопиченням в організмі людини жиру. При цьому уражаються різні органи та системи людського організму внаслідок порушення обмінних процесів, що призводить до дистрофічних змін. За ожирінням як тінь тягнуться такі тяжкі захворювання, як цукровий діабет, атеросклероз, ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба, жозчнокам'яна хвороба тощо.

Ожиріння – це надмірне відкладення жиру в організмі людини. Люди, у яких вага тіла понад 20% перевищує норму для її віку, статі, зросту і конституції тіла, потерпають від ожиріння.

Допустимое процентное содержание жира в организме различается для мужчин и женщин. Для женщин 25% является нормой, а для мужчин – 17%.

Поширеність ожиріння серед населення залежить від віку, статі та професійних особливостей. Під час обстеження студентів ожиріння виявлене у обстежених. Серед робітників це захворювання зустрічається рідше серед службовців.

Основним фактором розвитку ожиріння є переїдання, вуглеводів і частково жирів. Особливо шкідливе зловживання простими вуглеводами. Виявлено, що жир в організмі людини значно швидше синтезується з глюкози і сахарози, ніж з крохмалю і глікогену. Хворі на ожиріння І-II ступеня прогресуючоїстадії вживають щодня на 95-150г вуглеводів більше, ніж люди з нормальною масою тіла.

Доведено, що ожирінням страждають частіше люди, які вживають їжу нерегулярно 2-3 рази на день, особливо тоді, коли найбільша кількість продуктів харчування припадає на другу половину дня. Процеси розпаду та синтезу жирів мають певний добовий ритм. Протягом 10-12 денних годин переважає окислення жирів, а з 18-20 год до ранку - їх їжа, що надходить в організм після 18-20год, особливо вуглеводи майже повністю відкладається у вигляді жиру, що спричиняє розвиток ожиріння.

В розвитку ожиріння важливе значення мають також спадкрв і фактори та конститутивні особливостi організму. При наявності ожиріння у батьків або найближчих родичів розвиток цього захворювання у дітей більш вірогідний однак при цьому особливе значення має звичка до переїдання, яка закріплюється у дітей на все життя.

Слід підкреслити, що ожиріння - це не суто медична проблема. Воно має також важливі соціально-економічні аспекти: сприяє підвищенню, загальної захворюваності, тимчасовій непрацездатності та інвалідності. Згідно зі статистикою американських страхових компаній, середня тривалість життя хворих на ожиріння скорочується на 10-12-тижів.

Нормальною вважають таку масу тіла людини, яка не відхиляється від показника ідеальної маси більш як ±5%. Перевищення ідеальної маси тіла на 6% свідчить про надмірну масу тіла. У хворих на ожиріння І ступеня фактична маса тіла перевищує ідеальну на 15-29%, II ступеня - на 30-49%, III ступеня - на 50-99%, ІV ступеня - на 100% і більше.

Профілактика ожиріння буває первинною та вторинною. Первинна профілактика проводиться у людей, які не можуть, але перебувають під загрозою її. Це стосується великої групи людей, реальна маса тіла яких перевищує ідеальну на 6%.

Особливу увагу такі люди повинні звернути на своє харчування під час найбільшої загрози виникнення ожиріння. Такими періодами найбільшого ризику розвитку ожиріння для жінок є друга половина вагітності та перший рік після народження дитини.

У зв'язку з особливостями обмінно-ендокркнпих процесів в організмі жінки надзвичайно інтенсивно утворюються жири з вуглеводів, що й призводить до надмірного накопичення жиру в організмі.

Виникнення та прогресування ожиріння можливе внаслідок раптового переходу людей, які займались інтенсивною фізичною роботою або спортом, на режим з обмєженням фізичної активності. Такі ситуації можуть виникнути при захворюваннях, що вимагають тривалого ліжкового режиму, або при пе­реході від фізичної праці до роботи, що не вимагає фізичного навантаження.

Фактором ризику в розвитку ожиріння як для чоловіків, так і для жінок може бути тривале утримання від статевого життя, а також прийняття з лікувальною, метою гормональних препаратiв. Профілактика проводиться V стадiях ожиріння для попередження прогресування патологічних проявiв, а також ускладнень, що можуть виникати на фоні ожиріння.

Найбільш загальним та доступним способом, що дає змогу стежити за енергетичним балансом у своєму організмі, є контроль за масою тіла. Протягом року, маса тіла здорової дорослої людини не повинна змiнюватися бiльш як на 2кг. Проте слід вживати заходів для профілактики ожиріння в разі щарічного, протягом декількох років, збільшення маси тіла навіть на 2кг, тому що за 10 років надлишковий жир в організмі може становити 20кг.

При постійному наростанні маси тіла у здорової дорослої людини слід передусім зменшити у раціоні кількість простих вуглеводiв. Навіть повне утримання від простих вуглеводів не загрожує здоров'ю. Слід також обмежити вживання картоплі, хлібобулочних ікруп'яних виробів, у яких містяться складні вуглеводи, оскільки крохмаль в організмі людини перетворюється в глюкозу, з якої синтезуються жири.

Замість цукру для підсолоджування кави, чаю чикомпоту можна використовувати сорбіт або кгиліт (до 30^г/_л добу). Ці препарати мають жовчогінну та проносну дію, тому корисні також при запаленні жовчного міхура та схильності до запорів. Однак слід пам'ятати, що сорбіт і ксиліт можна додавати до напоїв, температура яких не перевищує 60°С. Через те, що при вищiй температурі вони надають гіркуватого присмаку.

Доцільно виключити з харчування огрядних людей гострі та солені страви, спеції та прянощі, які посилюють апетит. Недопустимо вживати навiть невеликі дози алкоголю, особливо пива, що сприяє перетворенню вуглеводів у жири, а також стимулює апетит і призводить до переїдання. Апетит можна знизити, вживаючи перед їдою одну-дві столові ложки солодкого чаю або 10-12 зерняток, а також включенням до раціону м'ясних і рибних страв відвареному вигляді.

Харчуваня в попередженні атеросклерозу

Атеросклероз - це  пятплогшний процес, що характеризується відкладанням па внутрішніх із наступним розвитком спо ткани та порушенням кровопостачання різних органів людського організму.

Атеросклероз проявляеться по-різному, залежно від переважаючого ураження судин того чи іншого органа. Наприклад, ураження судин серцевого м'яза веде до розвитку Немічної хвороби серця (ІХС), яка може перебігати у вигляді стенокадiї, гострого інфаркту міокарда або різноманітннх арйтмій у роботі, серця. Ураження атеросклерозом судин мозку веде до зниження ??? та різноманітних психічних розладів. При локалізацiї атеросклеротичного процесу в артеріях нижніх кінцівок виникають трофічні розлади в ногах аж до розвитку Гангрени (змертвіння) пальців або і цілої ступні.

Значний вплив на виникнення та прогресування атеросклеротичного процесу має характер харчування людини. Одним із найбільш важливих факторів ризику у розвитку атеросклерозу вважається надмірне вживання їжі високої енергетичної цінності за рахунок простих вуглеводів і частково жирів (особливо тваринних), а також продуктів, що містять багато холестерину. Розвитку атеросклерозу сприяє також, куріння, перенапруження нервової системи, обмеження фізичної активності, внаслідок чого порушується ліпідний (жировий) обмін.

При необхідності профілактики атеросклерозу харчовий раціон слід складати за принципом помірного обмеження продуктів, що містять велику кількість холестерину, тваринних жирів, кухонної солі та рідини. При цьому їжу потрібно збагачувати вітамінами, особливо аскорбіновою кислотою, а також виключати страви, багаті па азотисті екстрактивні речовини (бульйон, юшка з рпби тощо), їжа таких людей повинна містити 90-100г білків, 80-90г жирів (із них 30г олій), а також 300-350г вуглеводів.

Зменшувати кількість вуглеводів у раціоні слід передусім за рахунок виключення або значного обмєження простих вуглеводів - цукру, меду, варення, здоби, цукерків, печива, тістечок і тортів. Водночас необхідно відносно збільшити вживання складних вуглеводів, що містяться разом із харчовими волокнами в овочах, несолодких фруктах, зернових. Овочі та фрукти в своєму складі мають достатню кількість пектинів і ситостеринів, які суттєво послаблюють всмоктування холестерину в кишках, а бета-ситостерин гальмує крім цього перетворення вуглеводів у жири.

Стримують розвиток атеросклерозу також деякі макртГта мiкроелементи калій, магній, фосфор, йод. Наприклад, ??? магнію сприяють зниженню тиску в крові. Позитивна роль йоду в попередженні атеросклерозу полягає у стимуляції утворення гормону щитовидної залози тироксину, що сприяє окисленню холестерину в організмі. З метою постачання достатньої кількості йоду потрібно частіше вживати продукти моря: морську капусту, морську рпбу, крабів, кальмарів, креветки тощо. Солі калію сприяють виведенню з органiзму людини , який гальмуе активнiсть ферментiв.

Джерелом калію е фрукти. Фосфор, що сходить до складу багатьох життєво важливих речовин, також попереджує розвиток – атеросклерозу. Особливе значення мають складні жироподібні речовини - фосфоліпіди, важливою складовою яких є фосфор. Найбільш цінним джерелом фосфору для організму людини можуть бути яйця (особливо жовтки), молоко, сир, м'ясо, печінка, боби, горох.

Зменшувати в їжі кількість жирів слід за рахунок жирів тваринного походження, а також продуктів, багатих на холестерин: ікри, мозгів, нирок тощо. Однак постiйно слiд виключати цi  продукти з харчування немає необхідності, тому що різке обмеження холестерину в їжі посилює синтез мого, в організмі з глюкозиду яєчних жовтках холестерин міститься найбільш сприятливій пропорції з лецитином, який поліпшуе обмiн холестерину та запобігає розвиткові холестерину. Сметана і вершки також містять багато лецитину порівняно з вершковим маслом, тому цим продуктам слід віддавати перевагу.

Рослинні олії (соняшникова, кукурудзяна тощо) багаті на ненасичеш жирні кислоти і фосфоліпіди, які утримують холестерин у розчинному вигляді, що запобігає розвиткові атеросклерозу. Крім цього, жири ІМимулюнль виділення жовчі, а з нею і холестерину.

Для профілактики атеросклерозу їжу слід вжи-вати 4-5 разів на добу. Вечеря повинна бути не оотяжливою, за три години перед сном. Страви мають бути переважно відварені або запечені. Кількість кухонної солі слід обмежувати до 8-10г на добу.

Таким чином, для запобігання розвитку атеросклерозу рекомендується включати в раціон повноцінні продукти, які не є обтяжливими для шлунка, серця, печінки, нирок і містять незначну кількість холестерину.

Вживання жовтків слід обмежити до чотирьох штук на добу.

Рекомендуються страви з овочів (вінегрети са тату) з рослинною олією. Корисні фрукти ягоди свіжі фруктові соки. Треба обмежити вживання жі нмх м ясних супів, жирних сортів м'яса, волового баранячого жирів, гострих і солених закусок, какао, шоколаду. При схильності до ожиріння слiд виключити харчові продукти, що містять прості вуглеводи, І значно обмежити вживання стоав іч тіста, картоплі та макаронних виробів.

Практичні рекомендації щодо дієтичної профілактики рака

Вживайте в їжу переважно екологічно чисті продукти, необхідно цілком виключити цвілі продукти, виключити або істотно скоротіть уживання копчених продуктів. Використовуйте для пиття та готування їжі очищену водопровідну, а також джерельну, бутиліровану екологічно чисту питну або слабомінералізовану воду.

Сокротіть увивання смаженої їжі, білкових продуктів після високотермічної обробки, консервованих, маринованих і солоних продуктів, продуктів із добавками нітріту натрію. При готуванні їжі продукти краще не смажити, а варити або пасирувати, готуйте білкові продукти в тепловому режимі, що щадить. Намагайтеся обмежити готування їжі у фритюрницях, грилях, каструлях швидкого приготування; широко використовуйте мікрохвільові печі, сковороду з тефлоновим покриттям. Не вживайте надмірно гарячу їжу або напої.

Необхідно відмовитися від алкоголю або, принаймні, уживайте його в кількості не більш 20г чистого спирту в день (чарка горілки, склянка сухого вина або пляшка пива).

Дотримуйте помірності в їжі, підтримуйте нормальну вагу тіла. Сокротіть калорійність щоденного раціону при звичайній фізичній активності до 2200-2500ккал. Позбувайтеся від зайвої ваги.

Зменшіть вживання жиру до 20-25% від загальної калорійності їжі, при звичайній руховій активності з'їдайте в день не більш 50-70г жиру з усіма продуктами. Ширше використовуйте знежирені продукти.

Прагніть до обмеженого уживання тваринних продуктів, періодично проводьте розвантажувальні дні. Максимально різноманітіть своє меню.

Щодня не рідше 5 разів у день уживайте свіжі фрукти, овочі й іншу рослинну їжу, соки, широко їх варіюйте.

Більше вживайте продуктів, що містять натуральні антиканцерогенні речовини: жовто-зелені та жовтогарячі овочі і фрукти, цитрусові фрукти, крестоцветні овочі, ягоди, зелені аркушеві овочі, бобові, чеснок і цибуля, чай, сухофрукти, молочні продукти, морські водорості й інші морепродукти.

Збільште уживання харчових волокон до 35г у день продуктами із цільних зерен або з отрубями злакових.

Використовуйте биологически активні добавки до їжі, що містять натуральні аптиканцерогенні речовини.Употребляйте в пищу преимущественно экологически чистые продукты, полностью исключите заплесневелые продукты, исключите или существенно сократите употребление копченых продуктов.

Використовуйте для пиття та приготування їжі лише джерельну або пляшкову екологічно чисту питну воду та слабо мінералізовану воду. Вода з трубопровідних шляхів не може застосовуватися для харчування за санітарних умов.

Скоротіть використання смаженої їжі, білкових продуктів після високо термічної обробки, консервованих, маринованих і солених продуктів, продуктів з доданням нітрату натрію. При приготуванні їжи на смажте продукти, а краще варіть їх або тушкуйте, готуйте білкові продукти в щадливому тепловому режимі. Намагайтеся обмежити приготування їжі у різноманітних фритюрницях, грилях, каструлях-скороварках; широко використовуйте мікрохвильові пічі, сковороди з тефлоновим покриттям. Не вживайте надмірно гарячу їжу або напої. Відмовтеся від алкоголю або на останок вживайте його у кількості не більше ніж 20 г читого спитру на добу (склянка сухового вина, пляшка пива, рюмка горілки).

Дотримуйтесь помірності у харчуванні, підтримуйте нормальну вагу тіла. Скоротіть калорійність щоденного раціону при звичайній фізичній активності до 2200-2500ккал. Слід позбавлятися надмірної ваги тіла.

Скоротіть вживання жиру до 20-25% від загальної кількості їжи. При звичайній руховій активності слід з’їдати в день не більше ніж 50-70 г жиру з усіма продуктами. Широко використовуйте знежирені продукти харчування.

Намагайтеся обмеженно вживати тваринні продукти, періодично дитримуйтесь розвантажувальних днів. Максимально слід різноманітнити власне меню.

Щоденно не менш ніж 5 разів на добу вживайте свіжі фрукти, овочі та іншу рослинну їжу, соки, широко їх комбінуйте. Більше вживайте харчів, які містять натуральні антиканцерогенні рачовини: жовто-зелені та помаранчеві овочі та фрукти, хрестоцвіті овочі, ягоди, зелені листові овочі, усіляки види цитрусових, бобові, часник, цибулю, чай, сухофрукти, молочні продукти і морепродукти.

Збільшіть вживання харчових волокон до 35 г на добу з продуктами з цільних зерен або з отрубами злакових. Використовуйте біологічно активні харчові добавки до їжи, які містять натуральні антиканцерогенні речовини.

5 Взаємозв’язок розвитку цукрового діабету і характеру харчування

Цукровий діабет - це хронічне захворювання, пов'язане з абсолютною або відносною недостатністю в організмі людини гормону підшлункової залози - інсуліну, що призводить до порушення обміну речовин.

Одним із найбільш суттєвих у виникненні цукрового діабету вважається спадковий фактор. Виявлено, що серед родичів хворих на діабет захворюваність у 4-10 разів частіше, ніж серед контрольної групи. Однак детальне дослідження поширеності цукрового діабету серед нащадків обох хворих на діабет батьків показує, що цей показник становить 30-50%, а не 100%, як припускалося раніше.

Основними факторами, що провокують виникнення цукрового діабету на фоні генетичної неповноцінності підшлункової залози, можуть бути ожиріння, зловживання простими вуглеводами (цукор, мед, цукерки та інші кондитерські вироби), алкогольними напоями; вірусні інфекції; гострі та постійні стресові ситуації; вікові зміни організму; виражений атеросклероз і гіпертонічна хвороба. Проте кожний із цих факторів може стати самостійною причиною розвитку цукрового діабету. Така ситуація особливо характерна для так званого II типу цукрового діабету (інсулінонезалежного діабету).

Ожиріння є найбільш частим фактором ризику виникнення II типу цукрового діабету. В огрядних осіб це захворювання зустрічається в 7-10 разів частіше, ніж у людей з нормальною масою тіла. Особливе значення при цьому має переїдання за рахунок простих вуглеводів, які стимулюють активність бета-клітин підшлункової залози до надмірної продукції гормону інсуліну. Спочатку інсулін сприяє перетворенню вуглеводів у жири та їх відкладенню в жирових клітинах - адіпоцитах, які збільшуються за цей рахунок у декілька разів. У збільшгних адіпоцитах зменшується кількість чутливих до інсуліну рецепторів, що й призводить до відносної недостатності інсуліну, тобто до виникнення цукрового діабету при достатній кількості інсуліну в організмі людини. Зниження маси тіла підвищує чутливість рецепторів до інсуліну та ліквідує прояви цукрового діабету.

При наявності у людини таких суттєвих факторів ризику виникнення цукрового діабету, як спадкова обтяженість, ожиріння, тривалі нервово-емоційні стани, гіпертонічна хвороба і атеросклероз, а також похилий вік, потрібно застосовувати запобіжні заходи. Серед них найбільш важливим є раціональне харчування з обов'язковим обмеженням у раціоні простих вуглеводів, особливо продуктів, багатих на глюкозу та сахарозу.

Із продуктів, що містять значну кількість простих вуглеводів, перевагу слід надавати бджолиному меду, в якому є багато фруктози (до 39% залежно від сорту). Фруктоза засвоюється в організмі людини без участі інсуліну та удвічі солодша від глюкози.

Для підсолоджування страв можна використовувати сорбіт або ксиліт, які теж не потребують інсуліну для свого метаболізму (обміну). Вони нетоксичні, мають жовчогінну та проносну дію, порівняно невисоку енергетичну цінність.

За рахунок окислення 1г сорбіту організм отримує 13кДж, (3,1ккал), а ксиліту - 17кДж (4,1ккал) енергії. Вживати їжу слід 4 рази на добу, тому що часте вживання їжі малими порціями менше стимулює інсулінпродукуючу функцію підшлункової залози. Основна маса їжі повинна надходити в першій половині дня. Недопустимо вживати велику кількість їжі перед сном. Енергетична цінність їжі повинна залежати від маси тіла людини, її статі, віку та професії.

Білки в харчуванні осіб, схильних до цукрового діабету, не слід обмежувати порівняно з фізіологічними нормами. Жири гальмують синтез інсуліну. При незначному обмеженні кількості жирів тваринного походження (до 60-80г на добу) треба дещо збільшити вживання олій (до 30-35г на добу).

Важливо регулярно вживати овочі (крім картоплі) і фрукти (крім винограду), з якими в організм надходить достатня кількість вітамінів і мінеральних солей, необхідних для регуляції обміну речовин і синтезу достатньої кількості інсуліну. Для профілактики цукрового діабету необхідно, щоб з їжею надходила достатня кількість білків, жирів, вітамінів, мінеральних солей і мікроелементів при значному обмеженні простих вуглеводів і виключенні з раціону алкогольних напоїв, які провокують розвиток цукрового діабету.

Харчування в попередженні ендемічного зобу

Ендемічний зоб - захворювання, що виникає у певних районах, які характеризуються зниженим вмістом йоду в грунті, воді та харчових продук-. тах. Біологічна роль йоду для людини пов'язана з його участю в утворенні гормонів щитовидної залози, наприклад, тироксину. Тироксин впливає на обмін речовин та енергії, бере участь у регуляції функціонального стану центральної нервової системи, впливає на ріст і розвиток організму, на діяльність серцево-судинної системи, підвищує захисні сили організму тощо.

Систематичне вживання їжі та води з малим вмістом йоду викликає компенсаторне збільшення щитовидної залози, іноді до великих розмірів, зміну функції щитовидної залози.

Для нормального пронесу утворення гормонів організм потребує на добу 100-200мкг дозу (один мікрограм дорівнює одній мільйонній частині грама). У місцевостях, де поширені захворювання на ендемічний зоб, людина за добу одержує з харчовими продуктами та водою лише 20-40мкг йоду.

Дефіцит йоду зустрічається у багатьох регіонах світу. Ендемічні райони, бідні па  йод, є в західних областях України, у Білорусії, Середній Азії, на Уралі. Ліквідації масових захворювань на ендемічний зоб сприяло підвищення  матеріального та культурного рівня  населення, а також здійснення  загальнооздоровчих та специфічних заходів. Наприклад, населенню місцевості, де є дефіцит йоду, постачається йодована кухонна сіль і продукти харчування з інших районів. Створені протизобні диспансери, які забезпечують активне диспансерне спостереження та оздоровлення хворих па ендемічний зоб, виконання профілактичних заходів.

Виникнення та поширення ендемічного зоба пов'язані не тільки з дефіцитом йоду у біосфері, а й з особливостями харчування населення: одноманітна їжа, недостатність у їжі тваринних білків, мінеральних солей у питній воді, аскорбінової кислоти, каротину, інших вітамінів, надмірне вживання жирів тваринного походження та недостатнє вживання олій, рибних страв, томатів, страв із моркви та інших овочів.

Одержані важливі дані про вплив аскорбінової кислоти, вітамінів групи В, а також жиророзчинних вітамінів А, Е, на розвиток і поширення ендемічного зобу, процеси гормоноутворення і стан щитовидної залози. Доведено, що вітаміни нормалізують функцію щитовидної залози, посилюють дію малих доз йоду. Має значення кількісний та якісний склад вітамінів у їжі. Наприклад, надмір вітаміну О сприяє розвитку зобу. Вітаміни є важливим фактором регуляції функції щитовидної залози. Збалансоване харчування запобігає виникнення едемічного зобу, сприяє відновленню функції щитовидної залози при зобі. У районах, ендемічних щодо зобу, виправдана штучна вітамінізація харчових продуктів вітамінами С_ЧВ_Ь В₂, РР, А, Е.

Виявлено, що раціони, незбалансовані за вмістом білків (недостача білків, надмір їх, заміна тваринних білків рослинними), поглиблюють несприятливий вплив на організм йодного голодування. Активізує гормоноутворення жировий компонент їжі. Не тільки кількісний (недостача, надмір), але і якісний склад жирів харчових продуктів істотно впливає на стан щитовидної залози. Шкідливим для щитовидної залози є воловий жир, а також надмір вуглеводів, особливо простих.

У районах, ендемічних щодо зоба, виявлено, що вода, харчові продукти також бідні на кобальт, мідь, молібден, цинк, залізо.

При ендемічному зобі відбуваються зміни не тільки в щитовидній залозі. Може порушуватися діяльність цілого організму, дефіцит йоду знижує стійкість організму до інфекційних оахворювань та інших несприятливих впливів.

Для профілактики ендемічного зоба потрібно споживати йодовану кухонну сіль, у 10г якої міститься 100мкг йоду. Слід зазначити, що через шість місяців у йодованій кухонній солі залишаються лише сліди йоду, тому зберігати її треба у темному сухому місці, у закритому посуді. Для індивідуальної профілактики недостатності. йоду у школярів, вагітних застосовують протизобні таблетки з йодиду калію.

Головним джерелом надходження йоду в організм людини е харчові продукти рослинного і тваринного походження. Вода і повітря також впливають на баланс йоду, але значно меншою мірою. Із рослинною їжею в організм людини надходить майже 90% йоду: близько 70мкг - із рослинною їжею, 40мкг - з м'ясними продуктами, 5мкг - із повітрям, 5мкг - із водою. У коров'ячому молоці у місцевостях, ендемічних щодо зобу, йоду міститься 2,6^мкг/_л, у місцевостях, вільних від зобу, - 31,1^мкг/_л. Накопичення йоду у рослинах залежить не'тільки від його вмісту у грунті, а й від біологічних властивостей рослин.

Достатня кількість йоду є в морських рибах, морській капусті, молюсках, крабах тощо.

Морські водорості містять 136-196мг йоду більше на 100г сухої маси. До їстівних водоростей належить морська капуста, яка широко використовується в харчуванні населення Китаю, Японії, Східної Азії, Примор'я та Сахаліну.

Морська капуста також є джерелом білків, жирів, мінеральних речовин, вітамінів С, А, вітамінів групи В, альгінової кислоти. Завдяки високому вмісту йоду морську капусту використовують для попередження ендемічного зобу, атеросклерозу.

При зберіганні харчових продуктів втрачається до 64% йоду. Втрачається йод і під час приготування їжі. Величина його втрати залежить від способу кулінарної обробки. Наприклад, при варінні м'яса втрачається до 48% йоду, смаженні м'яса - до 65%, варінні дрібно нарізаної картоплі - 48%, варінні цілої картоплі - до 32%.

Овочі, варені у лушпинні, втрачають менше йоду, ніж варені очищеними та подрібненими. При варінні у посуді з покришкою втрати йоду менші. Сильне кипіння веде до більших втрат. При випіканні хліба кількість йоду зменшується на 39-84%. Молоко при кипінні протягом 5хв. втрачає до 5,7% йоду, варені яйця - 8,1%.

Для попередження захворювання на ендемічний зоб слід використовувати харчові продукти, які є джерелом йоду і вітамінів. Необхідно вживати різноманітні продукти як тваринного, так і рослинного походження, що сприяє забезпеченню харчовими речовинами в збалансованих співвідношеннях.

Особливе значення в осередках ендемічного зобу надається: кількості та якості харчових речовин в раціоні. Для задоволення потреби організму в амінокислотах необхідно споживати тваринні і рослинні продукти, наприклад, молочні продукти з крупами, макаронами, хлібом, мучні вироби з м'ясом, рибою, овочі і картоплю з м'ясом тощо.

Оскільки вітаміни є важливим чинником, що регулює функцію щитовидної залози, достатня забезпеченість людини вітамінами С, В₁, В₂, В₃, В₆, РР, А, Е має значення в запобіганні захворювання.

Харчування в попередженні виникнення виразкової хвороби

В основі механізму виникнення виразкової хвороби лежить порушення основної функції шлунка - секреторної. До виразкової хвороби мають схильність люди, які хворіють алергією, гастритами. Важливим є фактор спадковості. Ризик захворіти у таких людей значно підвищується, якщо вони курять, вживають алкогольні напої, мають високу кислотність шлункового-соку, нераціонально харчуються.

Найбільш частими проявами підвищеної секреції шлунка є печія, відрижка, нудота, блювання, болі в епігастральній ділянці. Печія, або відчуття жару в епігастральній ділянці та за грудиною, виникає у зв'язку із закиданням кислого вмісту шлунка у стравохід внаслідок неповного закриття шлунково-стравохідного переходу. Відрижка - несподіване потрапляння у порожнину рота невеликих порцій вмісту шлунка або стравоходу. Звичайно у шлунку міститься невелика кількість газів, що утворюються внаслідок бродіння та гниття. У здорових людей ці гази поступово переходять в кишки. Під час надмірного накопичення газів у шлунку підвищується тиск. Внаслідок рефлекторного скорочення м'язів шлунка, діафрагми та мускулатури передньої черевної стінки при відкритому шлунково-стравохідному отворі виникає відрижка. Вона може бути повітряною, із запахом тухлих яєць, з кислим (при підвищеній кислотності шлункового соку) або гіркуватим присмаком.

Особи, у якчх є загроза виникнення виразкової хвороби, повинні особливо ретельно дотримуватися принципів раціонального харчування. Весною й восени, коли є найбільша загроза виникнення виразкової хвороби, слід виключити з їжі сильні збудник:! шлункової секреції: прянощі (перець, гірчицю, хрін, корицю); напої, що містять навіть невелику кількість алкоголю; газовану воду; смажені страви; консерви, м'ясний бульйон, рибну юшку, грибні навари; міцні навари з овочів; житній хліб, каву, міцний чай. У цей час категорично забороняється курити. Харчуватися потрібно часто. Перерви між прийманням їжі повинні становити не більше 4 год, потрібно запобігати переїданню, квапливості при вживанні їжі, їді всухом'ятку. Із раціону потрібно виключити також і ті продукти, до яких виявляється індивідуальна несприйнятливість.

Слід враховувати, що їжа має так звану антацидну дію, тобто знижує кислотність шлункового вмісту. При цьому також полегшується перехід шлункового вмісту у дванадцятипалу кишку. Таку дію мають молоко, м'ясо і риба, білки яких у шлунку зв'язують вільну соляну кислоту. Вживання 400мл цільного молока зумовлює антацидну дію протягом 45-60хв.

Однак тривалість антацидної дії їжі не перевищує 100хв. Надалі продукуються нові порції шлункового соку, і слизова шлунка та дванадцятипалої кишки продовжує піддаватися несприятливій дії соляної кислоти. Ось чому при високій кислотності шлункового соку їсти потрібно часто (5-6 разів на добу). Часте приймання їжі попереджує печію та відрижку.

Важливе значення у попередженні виразкової хвороби має достатнє вживання з їжею вітамінів, особливо аскорбінової кислоти та рутину. Для збагачення раціону цими вітамінами слід вживати регулярно та в достатній кількості фрукти та овочі, а також соки з них. Особливо багаті на ці вітаміни солодкий перець, шипшина, лимони, чорна смородина. Навесні для зменшення дефіциту вітамінів потрібно вживати лимони, настій шипшини або зацукровану смородину. Можна використовувати також синтетичну аскорбінову кислоту для вітамінізації компотів або киселів по 0,1г 2 рази на добу.

При підвищеній кислотності в домашніх умовах можна використовувати гідрокарбонатно-натрієві (лужні) мінеральні води, такі, як Еоржомі, Лужан-ська, Діліжан тощо, їх треба вживати за 1-1,5 год до їди 3 рази на день по     200-250мл в теплому вигляді, без газу. Під час тривалої печії мінеральні води можна вживати й після їди протягом 45хв через кожні 15хв по 50-75мл.

Тривалість курсу лікування мінеральною водою не повинна перевищувати 25-30 днів. Однак перед вживанням мінеральної води необхідно визначити кислотність шлункового соку та одержати консультацію лікаря. Загострення виразкової хворобіг найчастіше виявляються весною та восени, а також після стресових ситуацій, грубих порушень режиму харчування, вживання алкогольних напоїв та куріння, в інші сезони року. Протирецидивне лікування, проведене своєчасно та комплексно, попереджує загострення виразкової хвороби.

Харчування в попередженні жовчно-кам’яної хвороби

Жовч - це рідкий секрет жовто-коричневого кольору, що виробляється клітинами печінки. Вона має важливе значення у перетравлюванні та всмоктуванні харчових продуктів у кишках. Печінка здорової людини за добу виробляє 1500-2000мл жовчі, яка крім води містить жовчні кислоти, білірубін, холестерин, фосфоліпіди та інші фізіологічне активні речовини.

Холестерин погано розчиняється у воді. Але всі речовини в жовчі сполучені між собою у складі так званого ліпідного комплексу, який утворюється клітинами печінки. Наявність у ліпідному комплексі певного співвідношення між жовчними кислотами і холестерином попереджує випадання останнього у вигляді кристалів, з яких утворюються жовчні камені. Утворенню жовчних каменів сприяють генетична схильність, порушення обміну речовин, запальні процеси в жовчних шляхах, застій жовчі, характер харчування людини, певний склад мікрофлори кишок і т.ін. Епідеміологічні дослідження показують, що близько 10% населення земної кулі мають камені у жовчних шляхах, однак не в усіх цих осіб є ознаки жовчнокам'яної хвороби.

Одним із найважливіших факторів, що впливає на різні механізми утворення каменів у жовчних шляхах, є харчування людини. Серед сільського населення, яке вживає менше рафінованих харчових продуктів і більше клітковини, жовчно-кам'яна хвороба зустрічається значно рідше, ніж серед міського. Вважається, що поширеність жовчно-кам'яної хвороби серед населення економічно розвинутих країн пов'язана з недостатнім вживанням харчових волокон (клітковини, пектинових речовин) і надмірним вмістом у їжі цукру.

Зменшенню вмісту жовчних кислот у складі жовчі та збільшенню ризику утворення жовчних каменів сприяє також застій жовчі у жовчному міхурі внаслідок нерегулярного харчування, під час вагітності, при ожирінні, гіпомоторній дискінезії (розлад скоротливої функції) жовчновивідних шляхів.

При холециститах і холангітах (запальні процеси в жовчному міхурі та жовчновивідних шляхах) крім застою жовчі відбувається також зміна реакції жовчі в кислу сторону, що ще більше сприяє утворенню каменів.

Частина жовчних кислот утворюється не в печінці, а в кишках під впливом нормальної кишкової мікрофлори. У кишках ці кислоти всмоктуються та потрапляють у печійку, звідки видаляються разом зі жовчю, попереджуючи випадання холестерину та утворення каменів.

Тому підтримання нормального складу мікрофлори кишок за допомогою певного складу їжі запобігає утворенню каменів. Таким чином, дієтичні заходи повинні бути спрямовані як на поліпшення складу ліпідного комплексу жовчі, так і на запобігання застою її у жовчному міхурі. У тих випадках, коли є реальна загроза утворення жовчних каменів, необхідно забезпечити регулярне приймання їжі та її повноцінний склад, їжу слід вживати в певні години, з перервами не більше як 4 год, невеликими порціями. Дотримання такого режиму сприяє нормальному виділенню жовчі у кишки, що знижує ризик утворення жовчних каменів.

У складі раціону для запобігання утворенню жовчних каменів кількість простих вуглеводів (цукор, цукерки, кондитерські вироби) слід суттєво обмежити, а при ожирінні - повністю виключити. Потрібно, вживати достатню кількість овочів і фруктів, що містять прості вуглеводи, прикриті оболонками клітин, які складаються з харчових волокон. Останні значно посилюють виділення жовчі в кишки, поліпшують склад мікрофлори кишок і синтез нею жовчних кислот, а також сприяють видаленню холестерину з калом.

Крім цього, рослинні продукти «залужують» реакцію жовчі, що запобігає випаданню холестерину в осад. Потрібно вживати житній хліб і хлібобулочні вироби, в які додають висівки. Не рекомендується пшеничний хліб із борошна вищих сортів. Обмежується вживання страв із борошна та круп.

Багаті на білки продукти слід вживати у достатній кількості через те, що вони поліпшують синтез жовчних кислот. Однак м'ясні та рибні страви мають бути відварені, а сир - свіжим. Корисно вживати також яєчні білки у вигляді омлету.

Раніше вважалося за необхідне обмежувати кількість жирів у раціоні людей, схильних до жовчнокам’яної хвороби. Однак внаслідок нових досліджень доведено, що молочні жири (вершкове масло, вершки та сметана) зменшують ризик утворення каменів у жовчних шляхах. Ці жири містять ретинол (вітамін А), який зменшує злущування епітелію жовчного міхура, на основі якого утворюються камені. Молочні жири, крім цього, посилюють виділення жовчі, зменшуючи її застій у жовчовивідних шляхах, поліпшують склад мікрофлори кишок.

Олії також мають жовчогінну дію. їх вживання з їжею сприяє посиленню синтезу жовчних кислот із холестерину, що веде до поліпшення їх співвідношення у жовчі та зменшує ризик виникнення жовчних каменів.

Для профілактики жовчнокам'яної хвороби кількість олій (нерафінована соняшникова, кукурудзяна, лляна, конопляна) у денному раціоні дорослої людини може сягати 30-40г. Найбільшу користь олії мають при вживанні їх у складі різноманітних салатів, вінегретів зі сирих овочів, а також з відварною морквою.

Корисно вживати достатню кількість рідини (до 2л на добу) у вигляді різних напоїв (несолодких). Для зменшення густини жовчі та посилення її виділення. Особливо корисні гідрокарбонатні мінеральні води (Авадхара, Боржомі, Діліжан, Лужанська № І. Поляна Квасова, Саірме, Уцера та ін.), що «залужують» склад жовчі, їх потрібно вживати по 200мл 3 рази на день протягом місяця під час їди, теплими» без газу.

Оксалурія

Оксалурією називається стан людини, при якому в сечі виявляється велика кількість солей: щавлевої кислоти (оксалатів). Кількість оксалатів, що виділяються зі сечею, залежить від інтенсивності обмінних процесів в організмі. Важливу роль у виникненні оксалурії відіграє перевантаження раціону продуктами, що містять у великій кількості щавлеву кислоту.

За вмістом оксалатів харчові продукти діляться на чотири групи. До першої належать какао, шоколад, щавель, шпинат, буряк, горох, петрушка, селера, ревінь. У цих продуктах містяться 1-10г щавлевої кислоти на кілограм маси продукту. До другої групи (0,3-1г/кг) належать морква, цибуля, зелена квасоля, салат, картопля, чай. Третя група (0,05-0,3г щавлевої кислоти) включає білокачанну та брюссельську капусту, порічки, абрикоси, банани. Найменшу кількість щавлевої кислоти містять продукти, що належать до четвертої групи: сливи, суниці, гриби, огірки, гарбуз, борошно пшеничне тощо.

Доведено, що оксалурія посилюється, якщо кількість щавлевої кислоти у харчових продуктах перевищує 0,9г/кг.

Слід зауважити, що оксалурія часто супроводжується виділенням зі сечею невеликої кількості еритроцитів (мікрогематурія), а інколи й приступами ниркової кольки внаслідок проходження дрібного каміння (піску) через сечовивідні шляхи.

При організації харчування людини, у якої виявлена оксалурія, слід пам'ятати, що тільки за рахунок дієтичних заходів можна зменшити виділення солей щавлевої кислоти зі сечею більше ніж на 40%. Для цього необхідно виключити з раціону продукти першої групи, а також картоплю, бобові, аґрус, каву та чай. Не слід уживати також страв, що готуються з використанням желатину (холодець, заливні страви).

У дієтичний раціон людини, що має оксалурію, повинні входити такі продукти: пшеничний і житній хліб, вершкове масло та рослинні олії, молоко, сир, сметана, яйця, кисломолочні продукти, вегетаріанські (з дозволених овочів і фруктів) і молочні супи, страви з круп і борошна, капуста, огірки, спаржа, яблука, груші, абрикоси, персики, виноград, кизил, айва. М'ясо, рибу та птицю слід вживати відвареними в обмеженій кількості (по 150г через день). При оксалурії дозволяється випивати до 2л рідини на добу, в тому числі соків зі свіжих фруктів.

Наявність оксалурії вимагає обмеження в раціоні людини кухонної солі та простих вуглеводів. Під час загострення хвороби, а також при нирковій кольці необхідно обмежити в раціоні молоко та молочні продукти, що містять багато кальцію.

Зменшенню кількості оксалатів в сечі сприяє також вживання журавлинного морсу. Журавлина містить бензоат натрію, який гальмує утворення оксалатів в організмі людини. Поліпшують виведення оксалатів з організму людини відвари з листя груші, винограду, чорної смородини, а також настої зі шкірок фруктів.

Важливе значення у профілактиці перенасичення сечі солями щавлевої кислоти має достатній діурез. Використання рідини, в тому числі мінеральних вод (Смирнівська, Слав'янівська, Єсентуки № 20, Нафтуся, Саірме), особливо у вечірній час, зменшує ризик мікрокристалізації оксалатів і утворення каміння в сечовивідних шляхах.

Фосфатурія

Фосфатурія - це стан, при якому в сечі виявляється осад фосфорнокислих солей. Сеча при фооратурії звичайно мутна. Фосфатурія може бути справжньою (первинною), що виникає при так званому фосфорнокислому діатезі. Сеча при цьому набуває лужної реакції, внаслідок чого в осад випадають нерозчинні в лужному середовищі фосфорнокислі солі кальцію, магнію та амонію.

Справжня фосфатурія спостерігається також при захворюваннях, що супроводжуються порушенням фосфорно-кальцієвого обміну: хронічній нирковій недостатності, лухлинах кісток, тиреотоксикозі, цукровому діабеті тощо. При значній фосфатурії в сечі часто утворюються відносно великі частинки осаду (сольовий пісок). Тривале подразнення сольовим піском сечовивідних шляхів може призвести до запального процесу слизової оболонки, що разом з фосфатурією посилює схильність до утворення фосфатного сечового каміння.

Несправжня (вторинна) фосфатурія характеризується лужною реакцією сечі внаслідок інфекції сечовивідних шляхів (розкладання сечовини ферментами бактерій). Іншою причиною вторинної фосфатурії може бути надмірне вживання овочів, що змінюють реакцію сечі на лужну.

Як первинна, так і вторшша фосфатурія є фактором ризику у виникненні сечокам'яної хвороби, тому слід звертати особливу увагу на харчування. Включенням у дієту продуктів, що мають підкислюючі властивості, та обмеженням продуктів, що містять багато кальцію, можна запобігти осадженню фосфатів у сечі та утворенню фосфатного каміння у сечовивідних шляхах.

Всмоктування солей кальцію в шлунку прискорюється при підвищеній секреторній функції шлункових залоз. Дієта людей, які мають фосфатурію, повинна передбачати обмежене вживання харчових продуктів, що стимулюють шлункову секрецію. Із раціону потрібно вилучити гострі закус­ки, прянощі, алкогольні напої, м'ясні та рибні бульйони.

При фосфатурії рекомендується дієта зі значним обмеженням молочно-рослнпної їжі, виробів з борошна, овочів, фруктів, ягід, яєць, молока та кисломолочних продуктів, сиру, макаронів, грибів, горіхів, какао, їжа має бути багатою па вітаміни А і О. Для нього в раціон включають вершкове масло, вершки, рослинні олії, слабкий чай або неміцну каву з вершками. Потрібно випивати достатню кількість рідини. Для підвищення кислотності сечі рекомендується вживати м'ясо та рибу у всіх видах. Дозволяються негострі рибні закуски, вимочений оселедець, рибні консерви в невеликій кількості, брусниця, журавлина, червоні порічки, кислі яблука, а також різноманітні напої з них. Із овочів і зелені можна вживати горох, квасолю, спаржу, брюссельську капусту, баклажани, моркву, гарбуз, що містять мало кальціїа та лужних складників. Для підкислення сечі рекомендуються мінеральні води Трускавецька, Нафтуся., Арзні, Доломітовий Нарзан.

Обмеження в їжі оводів і фруктів призводить до зменшення кількості вітамінів у денному раціоні. Для компенсації їх в меню доцільно включати хліб з висівками, дріжджі, настій шипшини, а також полівітамінні препарати.

При фосфатурії можна використовувати рис, вівсяну та манну крупи, за відсутності ожиріння - у невеликій кількості вироби зі здобного тіста.

Проте тривале значне обмеження в їжі солей кальцію може негативно позначатися на обміні речовин. Тому на фоні наведеної вище дієти один день па тиждень дозволяється вживати в достатній кількості овочі, фрукти, зелень, молоко, кисломолочні продукти.

ҐІри фосфатурії недоцільно вживати гідрокарбо-натні мінеральні води (Боржомі, Єсентуки № 4, Лужанська № 1, Поляна Квасова, Саірме, Слав янів-ська, Смирнівська тощо), через їх властивість злуж-нюватй сечу, що суттєво збільшує ризик утворення фосфатичних каменів в сечовивідних шляхах. Ось чому при фосфатурії хворі на хронічний гастрит або виразкову хворобу з підвищеною кислотністю не повинні вживати гідрокарбонатні мінеральні води для зниження секреторної функції шлункових залоз.

ЛІКУВАЛЬНЕ ХАРЧУВАННЯ

Лікувальне (дієтичне) харчування – це застосування з лікувальною або профілактичною метою спеціальних харчових раціонів і режимів харчування (дієт) для хворих людей. «Лікувальне харчування» і «дієтичне харчування» - поняття дуже близькі, але трохи відмінні за своїм значенням. Лікувальне харчування розглядається як метод комплексної терапії у разі гострих захворювань або загострення хронічних, особливо в умовах лікарні. Під дієтичним розуміють головним чином харчування людей із хронічними захворюваннями поза загостренням, наприклад харчування у санаторіях-профілакторіях і дієтичних їдальнях. Головне значення дієтичного харчування - вторинна профілактика рецидивів і прогресування хронічних захворювань. Основні принципи лікувального харчування у разі тих або інших захворювань зберігаються у дієтичному харчуванні.

Значення лікувального харчування. Лікувальне харчування може бути головним методом терапії і вторинної профілактики захворювань (у разі природжених або набутих порушень засвоєння окремих харчових речовин. їх непереносності, наприклад, у разі кишкових ферментопагій) або одним з основних методів (у разі багатьох захворювань органів травлення і нирок, ожиріння, інсуліннезалежного цукрового діабету тощо). В інших випадках лікувальне харчування доповнює і посилює дію різних видів терапії, поперджуючи ускладнення і прогресування хвороби (хронічний активний гепатит, недостатність кровообігу, інфаркт міокарда, подагра, сечокам¢яна хвороба, інсулінзалежний цукровий діабет тощо).

Тривала фармакотерапія хронічних захворювань нерідко супроводжується побічними явищами з виникненням нових патологічних станів - порушень обміну речовин, розладів функцій органів травлення, алергічних реакцій тощо. У зв'язку з цим підвищується значення немедикаментозних методів лікування і вторинної профілактики хронічних захворювань, серед яких головним є дієтотерапія. З іншого боку, лікувальне харчування може підвищити ефективність фармакотерапії і зменшити ймовірність несприятливої дії на організм деяких ліків.

1 Принципи лікувального харчування

Обгрунтування лікувального харчування і побудова лікувальних дієт, а також організація харчування хворих потребують додержання таких принципів:

1. Забезпечення потреб хворобо у харчових речовинах і енергії Лікувальне харчування будується на основі фізіологічних норм харчування, аіе величини потреби в енергії і нутрієнтач залежать від патогенезу, клінічного перебігу, стадії хвороби, характеру метаболічних, функціональних і органічних порушень, властивих різним захворюванням. Таким чином, у ліку-ватьних дієтах у рекомендовану для здорових людей збалансованість харчових речовин вносяться корективи. Наприклад, у разі хронічної ниркової недостатності у дієтах зменшують кількість білка з урахуванням ступеня порушення функції нирок. Однак обмеження білка має межі, оскільки раціон повинен забезпечити хоча б мінімаїьну потребу у незамінних амінокислотах, щоб не виникла білкова недостатність. Крім того, раціон має задовольняти потребу хворого в енергії за рахунок вуглеводів і жирів, а також у вітамінах, мінеральних речовинах, незамінних жирних кислотах, харчових волокнах. У разі розвитку деяких захворювань необхідно компенсувати харчові речовини, які втрачаюіься організмом. У цих випадках вміст деяких нутрієнтів у раціоні має бути вищим від фізіологічних норм.

2. Забезпечення відповідності їжі, що споживається, можливостям хворого організму її засвоювати на всіх етапах асиміляції. Це досягається цілеспрямованим призначенням визначеної кількості харчових речовин, підбором продуктів і методів їх кулінарної обробки, режимом харчування з урахуванням особливостей обміну речовин, стану органів і систем хворої людини. Наприклад, захворювання органів травлення часто супроводжуються погіршенням утворення багатьох травних ферментів. Для повнішого засвоєння їжі у цих умовах до дієти уводять джерела білків, жирів і вуглеводів, що легко перетравлюються, призначають страви з подрібнених і протертих продуктів.

3. Врахування місцевого і загального впливу їжі на організм. Під час місцевої дії їжа впливає на органи почуттів (зір, нюх, смак) і безпосередньо на травний канал. Привабливий вигляд дієтичних страв, поліпшення їх смаку і аромату за допомогою дозволених пряних овочів, зелені, приправ, прянощів набувають особливого значення у дієтах з обмеженням набору продуктів, кухонної солі, переважанням відварених страв. Значні зсуви функцій органів травлення спричиняють зміни хімічних, механічних і температурних впливів їжі.

Хімічна дія їжі зумовлена речовинами, що входять до складу продуктів або утворюються під час їх кулінарної обробки. Хімічні подразники - це екстрактивні речовини м'яса, риби, грибів, ефірні масла низки овочів і прянощів, органічні кислоти тощо.

Механічна дія їжі визначається її об'ємом, консистенцією, ступенем подрібнення, характером теплової обробки (варка, смаження, тушкування тощо), якісним складом (наявність харчових волокон, сполучної тканини тощо). Деякі продукти і страви справляють великий механічний і хімічний вплив (смажене м'ясо, копчені продукти тощо), інші - слабкий (парові і відварені страви з рубленого м'яса або подрібнених овочів).

Температурна дія їжі виникає під час її контакту із слизовими оболонками порожнини рота, стравоходу і шлунка. Мінімальний вплив справляють страви, температура яких є близькою до температури тіла людини.

4. Використання у харчуванні методів щадіння, тренування і розвантаження. Щадіння застосовують у разі подразнення або функціональної недостатності органа чи системи. Ступінь обмеження щадіння у харчуванні хімічних, механічних або температурних подразників залежить від важкості хвороби. Ці види щадіння можуть не співпадати. У разі хронічного гастриту з секреторною недостатністю показана механічно і термічно щадна дієта. Зі включенням деяких хімічних стимуляторів секреції шлунка у щадному лікувальному харчуванні враховують не тільки важкість хвороби, а й тривалість дієтотерапії. Постійне розширення суворих дієт або надмірне їх затягування може дати негативний ефект і навіть спричинити ускладнення. Надмірна тривала щадна дієта під час проносів може призвести до закрепів. Тому щадіння поєднують з тренуваннями: поступово розширюють суворі дієти за рахунок менш щадних продуктів і страв з урахуванням реакції на них хворого. Під час загострення виразкової хвороби призначають механічно, хімічно і термічно щадну для шлунка дієту. У разі клінічного поліпшення хворого переводять на дієту без механічного щадіння - страви не протирають. Якщо настає погіршання, хворому тимчасово призначають попередню дієту. Ця система «зигзагів» підвищує адаптаційні можливості травних органів і усього організму.

5. Індивідуалізація харчування. Рекомендації з дієтотерапії різних захворювань науково обгрунтовані, але розраховані на «середнього», а не конкретного хворого. У лікарнях, санаторіях і профілакторіях це положення стосується і дієт із стандартним хімічнім складом, енергетичною цінністю, набором продуктів і страв. Тому необхідна індивідуалізація лікувального харчування з урахуванням можливої наявності у хворого кількох захворювань, його статі, віку, маси тіла, стану жувального апарату, непереносності хворим окремих продуктів через харчову алергію і псевдоалергію або кишкову ферментопатію, провідну фармакотерапію та інші чинники.

Енергетична цінність тієї або іншої стандартної дієти може бути адекватною потребам більшості чоловіків в умовах лікарні, але надмірною для більшості жінок, а також для геріатричних хворих.

Лікувальне харчування неможливе без активної участі хворого у виконанні дієтичних приписів, без його переконаності у значенні дієти і розумного підкорення їй. У зв'язку з цим необхідно проводити роз'яснювальну роботу щодо ролі харчування у лікуванні і вторинній профілактиці захворювань. Помилкою є і «відхід хворого у дієту», невиправдані харчові обмеження, порушуючі фізіологічну повноцінність харчування. Дієти із значними обмеженнями харчових речовин (порівняно з фізіологічними нормами) мають застосовуватися по можливості нетривале, головним чином за умови гострих захворювань або загострення хронічних. Це необхідно для попередження розладів харчування організму, виникнення аліментарної патології, яка погіршує перебіг будь-яких захворювань.

Кожна дієта включає: показання; загальну характеристику - головні особливості хімічного складу, продуктового набору, кул.нарної обробки; склад основних нутрієнтів і енергетичну цінність; режим харчування; перелік рекомендованих, обмежуваних І протипоказаних продуктів і страв, основні способи їх приготування.

Багато дієт мають варіанти, позначені буквами (Х° 7а, 76, 7в, 7г) або уловами (№ І непротерта, № 15 гіпонатрієва).

У разі одного і того самого захворювання можуть бути призначені різні дієти з урахуванням характеру перебігу хвороби, супутніх захворювань або ускладнень.

Таблиця

Загальна характеристика дієт

№ п/п	покази	Білки, г (тваринні)	Жири, г (рослинні)	Вуглеводи, г (цукор)	Сіль, г	Вільна рідина, л	Енергетична цінність	Режим харчування
1	Виразкова хвороба шлунка, гастрити із збереженою функцією	90-100 (60%)	100 (30%)	400-420	10-12	1,5	2800-3000	5-6
2	Гастрити з секреторною недостатністю, хронічні ентерити і коліти	90-100 (60%)	90-100 (25%)	400-420	до 15	1,5	2800-3000	4-5
3	Хронічні хвороби кишечника із закрепами	90-100 (60%)	90-100 (60%)	400-420	15	1,5	2800-3000	4-6
4	Хвороби кишечника в стадії загострення з поносами	90-100 (60%)	90-100 (60%)	250 (40-50 г)	8-10	1,5-2	2000	5-6
5	Хвороби печінки і жовчних шляхів	90-100 (60%)	90-100 (60%)	400-450 (70-80 г)	10	1,5-2	2800-2900	5
6	Подагра, сечокам’яна хвороба	90-100 (60%)	90-100 (60%)	400 (80 г)	10	1,5-2	2700-2900	4
7	Хвороби нирок	90-100 (60%)	90-100 (60%)	400-450 (80-90 г)	3-6	0,9-1,1	2700-2900	4-5
8	Ожиріння	90-100 (60%)	90-100 (60%)	150	5-6	1-1,2	1700-1800	5-6
9	Цукровий діабет	90-100 (60%)	90-100 (60%)	300-350	12	1,5	2300-2500	5-6
10	Хвороби серцево-судинної системи з НК І-ІІ А	90-100 (60%)	90-100 (60%)	350-400 (70-80 г)	6-7	0,6-0,7	2500-2600	6
11	Туберкульоз	90-100 (60%)	90-100 (60%)	400-450	15	1,5	3000-3500	5
13	Гострі інфекційні хвороби	90-100 (60%)	90-100 (60%)	300-350 (90-100 г)	8-10	2 і ›	2200-2300	5-6
14	Сечткам’яна хвороба з лужною реакцією сечі	90-100 (60%)	90-100 (60%)	380-400	10-12	1,5-2,5	2800	4
15	Перехідна дієта до звичайного харчування	90-100 (60%)	90-100 (60%)	400	15	1,5-2	2800-2900	4

Номерна система дієт спрощує завдання лікарів під час призначення хворим лікувального харчування. Однак громіздка номенклатура дієт (близько 50 назв) не відповідає сучасним вимогам до організації харчування в лікарнях. Групові дієти не є оптимальними для всіх хворих, оскільки можливе порушення одного з найважливіших принципів лікувального харчування - його індивідуалізації. У зарубіжній дієтологічній практиці у лікарнях застосовують 2-4 базові дієти, кожну з яких можна адаптувати до конкретного хворого. Велике значення у цьому має комп'ютеризація лікувального харчування.

2 Лікувальні дієти

2.1 Лікувальне голодування

Лікувальне голодування - це добровільне дозоване утримання від їжі з лікувальною метою. У зв'язку з переходом організму на ендогенне (за рахунок внутрішніх ресурсів) харчування в ньому розвивається охоронне гальмування всіх функцій, виводиться багато токсичних речовин, відбувається мобілізація захисних реакцій і розпад патологічне змінених тканин. Позитивний вплив лікувального голодування відзначений при багатьох захворюваннях.

Оскільки лікувальне голодування може призвести до небажаних наслідків, його потрібно проводити тільки в умовах лікарні під контролем лікаря. Починати цей метод лікування потрібно лише після детального обстеження, тому що при багатьох захворюваннях голодування протипоказане (туберкульоз легенів, злоякісні пухлини, захворювання крові, цукровий діабет, тиреотоксикоз, гіпертонічна хвороба, виражений атеросклероз, цироз печінки, вагітність і годування дитини грудьми, значне виснаження, похилий вік тощо).

Починають лікувальне голодування з очищення кишок за допомогою проносного (40-60г сульфату магнію). Надалі щодня вранці роблять очисну клізму з 1-1,5л слабого розчину перманганату калію. Після очищення кишок хворий приймає загальну ванну при температурі води 36,5-37° С протягом 10-15хв. Після цього роблять загальний масаж з особливою увагою на ділянку шийного та грудного відділів хребта. Потім хворий випиває настій шипшини або мінеральну воду та відпочиває, лежачи в ліжку протягом 20-30 хв. Після відпочинку хворий йде на прогулянку, під час якої виконує комплекс дихальних вправ. Потім відпочиває ще 1-1,5 год. і знову йде на прогулянку. Повторюючи цикл до 20-22 години влітку і до 16-18 години взимку. У вільний від прогулянок час доцільно займатися будь-якою настільною грою, читанням або переглядом телевізійних передач. Перед сном хворий п'є воду, чистить зуби, полоще горло слабким розчином соди.

Під час лікувального голодування кількість рідини не обмежується, однак треба випивати не менше 1-1,5л простої води, гідрокарбонатної мінеральної води слабкої мінералізації або настою шипшини. Вживання достатньої кількості рідини, а також проведенню всіх процедур і спання в добре провітрюваних приміщеннях або на відкритому повітрі сприяють .очищенню організму від різних шлаків. Під час лікувального голодування не дозволяється курити і приймати ліки.

Протягом перших 3-4 діб голодування хворих дратує запах їжі, її вигляд, розмова про їжу, звук посуду тощо. Відзначається смоктання під грудьми, бурчання в животі, посилене слиновиділення. Може збільшитися дратівливість, погіршитися сон і настрій, збільшується кількість сечі, прискорюється пульс і дихання. Після клізми виділяються звичайні калові маси. Людина швидко худне. Втрата маси тіла за день досягає 1кг.

Починаючи з 3-5 дня апетит значно знижується аж до повного зникнення. Дещо посилюється спрага, може з'явитися загальна слабість, легке запоморо-чення, нудота, яка звичайно проходить після вжи-вання лужної мінеральної води (Боржомі, Смирнівська, Лужанська № 1, Поляна Квасова). На язиці з'являється білий наліт, виникає сухість шкіри, язика, губ, знижується артеріальний тиск. Зменшується кількість калу, що виділяється після клізми, в невеликій кількості сечі з'являється слиз, вона набуває більш різкого запаху аміаку, а інколи й ацетону. Хворі худнуть повільніше (300-500г на добу).

На 9-12 день відбувається різкий перелом - «ацидотичний криз». При цьому значно поліпшується самопочуття хворого, з'являється бадьорість, покращується настрій, очищається язик, зникає неприємний запах із рота, зменшується частота пульсу, збільшується кількість сечі, але слиз в сечі та різкий запах аміаку залишаються. Маса тіла зменшується ще повільніше (100-200г на добу).

Поява апетиту, слабість, очищення язика, майже повна відсутність калу після клізми, зникнення основних ознак захворювання, з приводу якого проводиться лікувальне голодування, є основними показниками, що свідчать про доцільність і своєчасність припинення голодування. Звичайно тривалість лікувального голодування не перевищує 20-30 діб. Більш тривале голодування може призвести до різних ускладнень.

Відновний період, тобто час, за який людина повинна перейти до звичайного харчування після голодування, як правило, дорівнює часу голодування. Із початком відновного періоду припиняють клізми, масаж і ванни. Тривалий відновний період потрібний для того, щоб органи травної системи звикли до нових умов функціонування, щоб поступово збільшувалася кількість травних ферментів.

Починати приймати їжу треба на перший день після припинення лікувального голодування із вживанням 5 разів на день по 200мл фруктового соку, розведеного наполовину водою. На другий день потрібно з'їдати 5 разів на день по 100 г протертих фруктів і випивати по 200г фруктового соку.

На 3-4-й день хворий одержує 5 разів на день по 100г тертої моркви, протертих фруктів, кефіру та фруктового соку.

Починаючи з 5-6-го дня переходять на чотириразове харчування. При цьому у кожний прийом включають терту моркву, протерті фрукти, фруктовий сік і хліб (по 100г), 250г кефіру та 10г меду.

На 7-10-й день хворому дозволяється з'їсти на сніданок і обід по 150г хліба, тертої моркви та фруктів, 250г кефіру і 30г меду; на підвечірок і вечерю - по 150г хліба та фруктів, по 250г кефіру та вінегрету (картопля варена - 125г, морква сира - 50г, буряк варений - 40г, капуста сира - 25г, цибуля ріпчаста - 2,5г, рослинна олія - 7,5г).

На 11-15-й день хворому дають: на сніданок 150 г тертої моркви з 50г сметани, по 200г фруктів і хліба, 400г кефіру, 20г меду, 15г вершкового масла та 30г горіхів; на обід - 400г вінегрету (картопля варена - 100г, морква сира - 100г, буряк варений - 60г, капуста сира - 40г, огірки свіжі - 60г, цибуля ріпчаста - 10г, олія - 30г); на підвечірок - 100г хліба, по 200г кефіру та фруктів, 20г меду, 15 г горіхів; на вечерю - 400г каші (гречаної або вівсяної) з молоком, 15г вершкового масла і 100г хліба.

На 16-30-й день раціон людини, що проводила лікувальне голодування, значно розширюється. На сніданок хворий одержує 450г вінегрету (картопля варена - 120г, морква сира - 100г, горошок зелений - 20г, цибуля ріпчаста - 30г, олія соняшникова), по 200г кефіру та фруктів, 35г горіхів, 200г хліба, по 20г меду та вершкового масла. Обід складається з 400г каші (переважно гречаної або вівсяної) з 40г вершкового масла, по 200г кефіру та фруктів, 50г горіхів, 20г меду та 200г хліба. На підвечірок подають 450г картопляного пюре з помідорами або зеленим горошком (картопля - 250г, молоко - 50г, вершкове масло - 20 г, помідори або зелений горошок - 30г), по 200г фруктів і кефіру та 100 г хліба. На вечерю - 100г хліба, 200г кефіру та 20г меду. Треба мати на увазі, що раціон з 16-го по 30-й день можна змінювати залежно від наявності продуктів харчування, а також звичок хворого, однак потрібно дотримуватися молочно-рослинної дієти з максимальною кількістю вітамінів. За відсутністю свіжих фруктів і овочів їх можна замінити консервованими або сушеними. Кефір можна замінити іншими кисломолочними продуктами. Кількість кухонної солі різко обмежують, особливо в першій половині відновного періоду, їсти слід поволі, добре пережовуючи їжу. Уживання рідини не обмежується.

Після закінчення відновного періоду перевагу слід віддавати молочно-рослинній їжі. Маса тіла людини під кінець відновного періоду або зразу після його закінчення стає такою, як була до по­чатку голодування. А якщо хворий після цього не дотримується певних обмежень у харчуванні, то маса тіла досить швидко починає наростати і може розвинутись ожиріння навіть у тих людей, маса тіла яких до голодування була нормальною.

2.2 Розвантажувальні дні

Під час розвантажувальних днів рекомендується обмежене за енергоцінністю одноманітне харчування певного хімічного складу з метою щадіння ушкоджених органів і систем, нормалізації обмінних процесів і видалення з організму деяких продуктів обміну речовин. Розвантажувальні дні призначають при ожирінні, захворюваннях системи кровообігу, цукровому діабеті, подагрі, сечокам'яній хворобі, токсикозах вагітних тощо.

За своїм хімічним складом розвантажувальні дні діляться на білкові (сирні, молочні, м'ясні, рибні), вуглеводні (цукрові, картопляні, яблучні, огіркові тощо), жирові (сметанні, вершкові) та комбіновані. Ці дієти неповноцінні через свою одноманітність, тому повинні використовуватися короткочасно (1-2 дні) та не частіше як 1-3 рази на тиждень.

Білкові розвантажувальні дні поліпшують обмін речовин, підвищують активність ферментів, що руйнують жири.

1. Молочні (кефірні) розвантажувальні дні використовують в двох варіантах. При першому варіанті випивають 600мл молока (кефіру) - по 100мл, кожні три години. На ніч - 200мл фруктового, соку з 20г глюкози або цукру. Двічі за день можна з їдати по 25г підсушеного хліба. Цей варіант рекомендується при хронічній недостатності кровообігу. При другому варіанті молочного (кефірного) дня хворий вживає 6 разів на день по 200-250мл молока, кефіру або кислого молока, без інших продуктів. Такий варіант доцільно використовувати під час лікування ожиріння, подагри, сечокам'яної хвороби з уратурією, цукрового діабету з ожирінням.

2. Сирний день полягає у вживанні 600г свіжого сиру за чотири прийоми. Крім цього два рази можна випивати 2 склянки кави з молоком (50мл) і 2 склянки настою шипшини.

3. М'ясний день передбачає вживання 450г відвареного нежирного волового м'яса, що звичайно отримують із 600г сирого м'яса. М'ясо ділять на 5 порцій і їдять кожні три години без солі. Під час такого розвантаження дозволяється випивати З склянки кави з молоком (50мл) без цукру (можна з сорбітом або ксилітом) і 2 склянки настою шипшини.

4. Рибний день включає п'ятиразове вживання по 80г відвареної риби. До цього можна додати 2 склянки чаю без цукру і 2 склянки напою шипшини. Замість чаю і шипшини можна використовувати до 1л мінеральної гідрокарбонатної води (Боржомі, Лужанська № 1, Поляна Квасова тощо).

Вуглеводні розвантажувальні дні проводять з метою обмеження вживання білків і жирів при введенні достатньої кількості вуглеводів, харчових волокон, вітамінів і мінеральних солей.

1. Цукровий день при хронічному гломерулонефриті з явищами хронічної ниркової недостатності. Вживати 1л чаю і 200г цукру (по 1 склянці гарячого чаю з 40г цукру 5 разів на день).

2. Яблучний день: при ожирінні, гіпертонічній хворобі, недостатності кровообігу та нирок, гострому нефриті, захворюваннях печінки та жовчовивідних шляхів. Для цього використовують 1,5кг яблук зі шкіркою, без серцевини (по 300г 5 разів на день). При нефриті та захворюваннях системи кровообігу без супутнього ожиріння до яблук можна додати 50-100г цукру на добу.

3. Картопляний день: при нефритах, гіпертонічній хворобі, хронічній недостатності кровообігу. Вживати 1,5кг звареної в лушпинні або печеної картоплі (по 300г 5 разів на день).

4. Огірковий день: при ожирінні, подагрі, цукровому діабеті з ожирінням, гіпертонічній хворобі. Протягом дня вживати 1,5кг свіжих огірків без солі (по 300г 5 разів на день).

5. День зі сухофруктів: при гіпертонічній хворобі, недостатності кровообігу, нефритах. Використовують 0,5кг розмочених сушених слив, кураги або прокип'яченого ізюму (по 100г 5 разів на день).

6. Соковий день: при ожирінні, атеросклерозі, гіпертонічній хворобі, цукровому діабеті з ожирінням, подагрі, сечокам'яній хворобі без фосфатурії. Випивати 600мл свіжого овочевого або фруктового соку, розведеного наполовину водою, або 0,8л настою шипшини за 4 прийоми.

Жирові розвантажувальні дні стимулюють активність ферментів, що окислюють жири в організмі, гальмують перетворення вуглеводів у жири, послаблюють надмірну активність інсулярного апарату підшлункової залози, забезпечують відчуття ситості.

Сметанний день: при ожирінні. Протягом дня вживати 400мл 20%-ї, або 300мл 30%-ї сметани за 5 прийомів. Додатково можна випивати 1л гід-рокарбонатної мінеральної води (Боржомі, Лужанська № 1, Поляна Квасова тощо) або 1 л настою шипшини без цукру.

Вершковий день: при ожирінні або цукровому діабеті з ожирінням. З'їдати 800мл 10%-х або 400мл 20 %-х свіжих вершків за 5 прийомів. Додатково можна вживати такі ж напої, як і при сметанному дні.

Комбіновані розвантажувальні дні також використовують для суттєвого зменшення енергоцінності. їжі.

1. Салатний день: при ожирінні, атеросклерозі, гіпертонічній хворобі, подагрі, цукровому діабеті з ожирінням. Для цього використовують сирі овочі та фрукти по 250-300г 5 разів без солі з доданням рослинної олії або сметани (50-100 г).

2. М'ясоовочевий день: при ожирінні, атеросклерозі, цукровому діабеті з ожирінням. Протягом дня за 6 прийомів вживати 360г відвареного (без жиру) волового м'яса і 0,8кг овочевого гарніру (огірки, морква, капуста, помідори тощо), 2 склянки кави з молоком без цукру та 2 склянки настою шипшини.

3. Рисовокомпотний день: при гіпертонічній хворобі, недостатності кровообігу, хронічному нефриті. Протягом дня 6 разів вживати по 1 склянці солодкого компоту, двічі - разом із рисовою солодкою кашею, звареною на воді (1,5кг свіжих або 240г сушених фруктів, 50г рису, 120г цукру). При спарюванні розвантажувальних днів перший бажано робити м'ясним, другий - яблучним, огірковим або сметанним. У такому співвідношенні вони легше переносяться хворими і є більш ефективними. У розвантажувальні дні потрібно більше бувати на свіжому повітрі, можна виконувати неважку фізичну роботу.

3 Мінеральні води

Мінеральні води - води з природною або штучною мінералізацією. Як правило, в мінеральній воді в розчиненому вигляді міститься більш 1^г/_л мінеральних солей і 0,25% газоподібних продуктів (мінеральні води, що надходять в роздрібну торгівлю, природно або штучно насичені двоокисом вуглецю).

Природні мінеральні води - води, що добуваються з надр землі, з підвищеним вмістом біологічно активних хімічних компонентів і газів (вуглекислий газ та ін.). Для розливу в пляшки після відповідної підготовки використовують тільки ті природні мінеральні води, що дозволені для застосування Міністерством охорони здоров'я. За ступенем мінералізації, фізіологічним впливом на організм людини і призначенню природні мінеральні води поділяються на питні столові, питні лікувально-столові і питні лікувальні. Питні столові води мають загальну мінералізацію, яка не перевищує 2^г/_л. їх поділяють на природні мінеральні столові води із загальною мінералізацією від 1 до 2^г/_л або з меншою мінералізацією, але що містять невеликі кількості фармакологічно активних компонентів, і на природні столові води, загальна мінералізація яких не перевищує 1^г/_л і які не містять фармакологічних компонентів. Питні столові води використовують в якості освіжаючого напою для втамування спраги і стимулювання травлення.

До питних лікувально-столових вод відносяться води, загальна мінералізація яких, як правило, становить від 2 до 8^г/_л (Єсентуки №4 - до 10^г/_л), а також води з меншою мінералізацією, що містять у вигляді сполук біологічно активні компоненти в кількості не нижче бальнеологічних норм, прийнятих для мінеральних питних вод (^мг/_л): заліза - 20; миш'яку - 0,7; бору - 35 (в перерахунку на ортоборну кислоту); кремнію - 50 (в перерахунку на мета-кремнієву кислоту); брому – 25; йоду - 5, а також вуглекислого газу - не менше 500^мг/_л і органічних речовин - не більш 10^мг/_л. Ці води мають виражений лікувально-фізіологічний вплив на організм людини, застосовуються як лікувальний засіб за призначенням лікаря, але можуть використовуватися (не систематично) і як столовий напій.

Питні мінеральні лікувальні води - води із загальною мінералізацією від 8 до 12^г/_л, інколи і більше 12^г/_л, а також мінералізацією менше 8^г/_л за наявності в них підвищеної кількості таких біологічно активних мікроелементів, як миш'як, бор та ін. Питні лікувальні мінеральні води володіють вираженою лікувальною дією на організм людини і використовуються тільки за призначенням лікаря і в визначених дозах. Залежно від переважання аніонів мінеральні води об'єднують у 5 основних класів: гідрокарбонати (вуглекислі), хлоридні, сульфатні, води складного складу (хлоридно-гідрокарбонатні, сульфатно-гідрокарбенатні, хлоридно-сульфатні, гідрокарбонатно-сульфатно-хлоридні тощо) і води, які містять біологічно активні елементи. Назва основних аніонів відображена в назві груп.

З лікувально-столових вод до гідро карбонатних належать Боржомі. Лужанська №1, Бжні та ін., зі лікувальних - Уцера, Поляна Квасова, Поляна Купель та ін., з столових - Гарячий ключ, Бе'резовська, Київська, Регіна та ін. Вміст у них гідрокарбонатних і карбонатних аніонів залежно 'від типу води, - від 1200 до 8000^мг/_л.

До хлориднкх відносяться лікувально-столові води Миргородська, Куяльник №6, Мінська, Урс-Дон та ін., лікувальні - Талліннська та ін, столові - Аиеазочська, Царичанська та ін. Вміст хлоридтх аніонів у них - 1700-3200^мг/_л.

До сульфатних відносяться лікувально-столові води Країнська, Московська. Ашхабндська та ін.; лікувальні - Баталинська та ін.

До класу вод складного складу відносяться лікувально-столові води Слав'янівська, Смирновська, Болнісі, Кисловодський Нарзан (всі сульфатно-гідрокарбонатніХ Арзні, Кармадон, Азовська №2 (гідрокарбонатно-хлоридні), Лачагська, Севан, Єсентуки №4 (хлоридно-гідрокарбонатні), Хіловська, Каспій (сульфатно-хлоридні), Ліпецька, Феодосійська, Ден (хлоридно-сульфатні), Машук №1, Машук №19 (сульфатно-гідрокарбонатно-хлоридні) та ін.; лікувальні - Новоіжевська (сульфатно-хлоридна), Єсентуки №17, Вардзія (хлоридно-гідрокарбонатні), Шаамбри №2 (хлоридно-сульфатна) та ін.; столові - Ялтинськая, Єсентуки №20, Кишинівська, Одеська (всі гідрокарбонатно-сульфатні), Буркут, Ельбрус, Березанська, Шепетівська (хлоридно-гідрокарбонатні), Трускавецька, Волжанка (сульфатно-гідрокарбонатні), Бердянська, Луганська (гідрокар-бонатно-сульфатно-хлоридні), Варницька, Ферганська (хлоридно-гідрокарбонатні) та ін.

До біологічно активних належать води різного ступеня мінералізації, якщо в них поряд з аніонами і катіонами в певній кількості розчинений хоча б один з таких елементів, як залізо (в кількості понад 10^мг/_л), миш'як (понад 1), бром (понад 25), йод (понад 10), літій (понад 5^мг/_л), або присутні радіоактивні елементи радій і радон. До цих вод відносяться Полюстрівська і Марціальна (відповідно 20-30 і 50-70^мг/_л заліза), Ходиженська і Семигірська (10-15^мг/_л йоду), Лугела (150-200^мг/_л брому), Істі-Су Верхній і Джермук (1-2,5^мг/_л миш'яку), Нижньосергінська (25- 40^мг/_л брому) та ін.

Штучні мінеральні води - напої, приготовлені шляхом розчинення в прісній воді діоксиду вуглецю, хімічно чистих нейтральних і лужних неорганічних солей натрію, кальцію і магнію. Виробляються штучно мінералізовані води двох типів: сельтерска столова і содова столова. При виготовленні содової змішують розбавлені розчини хлориду натрію і карбонат натрію або бікарбонату натрію. Змішаний розчин охолоджують, пропускають через нього вуглекислий газ протягом 1-2 год і розливають в пляшки, які закорковують. Сельтерську воду одержують аналогічно содовій, але після змішування розчинів хлориду натрію і соди додають змішаний розчин хлоридів кальцію і магнію у співвідношенні 1:0,01.

Зберігати пляшки з мінеральною водою рекомендується в горизонтальному положенні при температурі від 4° до 14°С. В домашніх умовах їх можна зберігати в холодильнику. При зберіганні допускається Іоява на зовнішній поверхні пробки окремих плям іржі, які не порушують І фметичність закупорки. Термін зберігання мінеральних вод при дотриманні умов їх зберігання становить від дня розливу для залізистих вод - 4 місяці, для всіх інших - 1 рік. Води, які містять органічні речовини (типу Нафтусі), слід зберігати не більше як тиждень.

При внутрішньому застосуванні, особливо при лікуванні захворювань органів трсвлення, певне значення мають методика і техніка прийому води: час прийому, доза, температура, характер і частота приймання. Найчастіше мінеральну воду п'ють до прийому їжі. Випита натще мінеральна вода надходить в організм у чистому вигляді і швидше всмоктується. Тепла гідрс карбонатна (лужна) вода, прийнята разом з їжею, зменшує надмірну секрецію шлунку, сприяє швидшому проходженню їжі по шлунково-кишковому тракту. Якщо у людини є сильна печія, слід вживати невеликі порції мінеральної води після їжі.

З лікувальною метою воду п'ють звичайно 3 рази на день (вранці натще, перед обідом і перед вечерею). При захворюваннях сечовивідних шляхів кількість прийомів води доводять до 6-8 разів. Максимальну разову дозу приймання води рекомендується визначати, виходячи з маси людини: на 1 кг маси тіла приблизно 3 мл води.

При хронічному гастриті з підвищеною секреторною функцією, хронічному гепатиті, холециститі, жовчно-кам'яній хворобі, хронічному коліті, який супроводжується поносами, захворюваннях верхніх дихальних шляхів п'ють гарячу воду (30-45°С). При підігріванні з неї видаляється надлишкова кількість вуглекислого газу, який збуджує секреторну функцію шлунка. При хронічному гастриті із зниженою секреторною функцією, запорах, а також при необхідності посилити сечовиділення, рекомендується пити мінеральні води нижчої температури (20-30°С).

Мінеральну воду слід пити поволі, невеликими ковтками. Швидке пиття рекомендується при вживанні мінеральних вод, які мають послаблюючу дію. Тривалість курсу питного лікування становить від 3-4 до 5-6 тижнів. Триваліше вживання може призвести до порушення в організмі водно-сольового обміну. В домашніх умовах лікування мінеральною водою пляшкового розливу рекомендується проводити 2-3 рази на рік з інтервалом в 4-6 місяці. В усіх випадках необхідна консультація лікаря.

Таблиця

Використання мінеральних вод при лікуванні деяких захворювань

Вид захворювання	Назва мінеральної води	Методика приймання
1	2	3
Гастриті з секреторною недостатністю	Арзні, Нарзан, Єсентуки №4, Друскінінкай, Біруте, Вальмієрська, Мінська, Миргородська, Єргенінська, Іжевська, Аксу, Долинська, Зарамог, Зваре, Березовська	За 15-30 хв до їжі. Температура 20-30°С (при схильності до поносів - до 40°С). Початкова доза - 0,25-0,3 склянки з поступовим збільшенням дози до 1 склянки (200 мл). Приймати повільно
Гастрит із збереженою секреторною функцією	Смирновська, Слав'янівська, Лужанська, Боржомі, Саірме, Набеглаві, Ділі-жан, Поляна Квасова, Свалява, Ласточка, Джермук, Аршан, Авадхара, Уцера	За 30-40 хв до їжі. Температура 25-30°С. Доза - 0,5-1 склянка
Гастрит із підвищеною секреторною функцією, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки	Боржомі, Смирновська, Слав'янівська, Єсентуки №4 та №17	За 1,5 год. до їжі. Температура 30-45°С. Доза - 0,5-1,5 склянки. Пити з шіпом, великими ковтками
Виразкова хвороба шлунку		Призначається залежно-віц секреторної функції шлунку. Приймається не менше, ніж за 30 хв. до їжі. Температура 25-30°С
Хронічний ентероколіт, поноси	Єсентуки №4 і Лг°17, Слан'янівська, Смирновська, Джермук, Боржомі, Набеглаві, Саірме, Свалява	Час приймання до їжі обумовлюється секреторною функцією шлунка. Температура 40-45°С. Доза - 0,25-0,5 склянки
Атонічні запори	Баталінська, Іжевська, Новоіжевська, Друскінінкай, Вітаутас, Зарамаг, Семигорська, Лисогорська	Час прийому до їжі обумовлюється секреторною функцією шлунка. Пити холодною по 0,5-1 склянці
Спастичні запори		Час прийому обумовлюється секреторною функцією шлунка. Пити теплою (25-30°С) або гарячою (40°С)
Захворювання жовчовивідних шляхів, включаючи жовчнокам'яну хворобу без частих приступів, хронічний гепатит	Єсентуки, Нафтуся, Смирновська, Слав'янівська. Боржомі, Свалява, Набеглаві. Джава, Арзні, Джемрук	В залежності від секреторної функції шлунка пити теплою (25-30°С) або гарячсп (40°С)
Хвороби обміну речовин	Боржомі, Слав'янівська, Єсентуки №4, Смирновська, Саірме, Джемрук, Діліжан, Набеглаві, Поляна Квасова, Свалява, Березовська	В залежності від секреторної функції шлунку пити теплою (25-30°С) по 0,5-1 склянці з поступовим збільшенням до 1,5-2 склянок
Захворювання сечовиаідних шляхів (пієліти, цистити, пієлонефрити)	Нафтуся, Боржомі, Єсентуки №4. Саірме, Аршан, Діліжан, Набеглаві, Слав'янізська, Смирновська, Нарзан, Березовська. істі-су	Температура 25-30°С. Приймати по 0,5-! склянці з поступовим збільшенням дози. Додатково через 2,5-3 год після і'жі. Всього 6-8 прийомів.